Не такі страшні ті тамбовські вовки…

 

В рамках українсько-російського проекту «Вільні слов’янські міста» член Ради ГО «Аналітичний центр розвитку міста «ЗЕОН» Катерина Кондратюк побувала з візитом у Москві, Тамбові, Липецьку. Про свої враження ділиться із читачами газети.

 

Пролог

 

       Як на мою думку, що склалася після приїзду, як би не планував провести тиждень чи навіть місяць перед Новим роком, все одно буде так, як написано  у твоєму сувію долі: за 15 хвилин вирішити їдеш на тиждень десь туди, куди навіть Макар телят не ганяв,чи ні; подзвонити мамі, щоб приглянула за дітьми; спитати у чоловіка, чи відпускає; переговорити на роботі, купити квитки та інші дрібніші речі. А крім того, написати заявку, відіслати організаторам, з’ясувати програму візиту, зрозуміти для себе, що я можу звідти привезти хорошого й потрібного і що взяти з собою.

Звичайно, звязалася і з тими, з ким мала їхати в одній групі. Виявилося, що нас їде аж четверо, причому з різних регіонів України:  Полтавської області, Сум і Черкас і нашої Рівненської області. А другий момент – це те, що компанія підібралася дуже різноманітна: Саша з Сум, крім того, що представляв громадську організацію, був бізнесменом; Сергій з Черкас – управлінцем (працює в обласній адміністрації) і представником політичної сфери ( у свій час був учасником однієї з політичних сил); Володя з Полтавської області – тільки громадська організація і я – представник освіти. Заглядаючи у програму візиту, ставало зрозуміло, що недарма організатори зробили такий підбір, тому що зустрітися ми повинні були із людьми з різних сфер: і освітньої, і бізнесової, і політичної, і управлінської. З хлопцями домовилася, оскільки їдемо різними поїздами, то зустрічаємося у Москві, щоб краще один з одним познайомитися.

 Врешті-решт у четвер були дані останні настанови від зеонівців та колег зі школи і у п’ятницю з сумками та цілим пакетом паперів, що стосувалися діяльності нашої громадської організації, мої «козаки», перевіривши, чи я дійсно сіла у поїзд, відправили мене «у синю даль» налагоджувати зв’язок з тамбовськими вовками, яких, за відомою приказкою, весь час нав’язували комусь у  товариші.

 

День перший.

 

Поїздом мені завжди подобалося їздити: спиш, їсиш і дивишся у вікно. Цього разу були і хороші сусіди, і цікава бесіда, тому з усього списку не вдалося зробити лише першого – це виспатися (про що мріялося весь час, поки збиралася у поїздку, але, як покажуть наступні дні, мрії інколи не збуваються). По-перше, майже до самого кордону з Києва їхав хлопчина – близько 21 року, який працює охоронцем однієї фірми у Німеччині, – що запам’ятався лише однією фразою: “Я не хочу і не буду одружуватись взагалі. Чому я повинен бачити перед собою одне й те ж обличчя 30 років?». По-друге, близько першої години ночі проїжджали кордон український та російський, що теж не сприяє сну. Якщо наші прикордонники всіх відправили у Росію «на «ура»», то російських, що дивилися наші речі, чомусь зацікавила моя сумка з матеріалами нашої громадської організації, особливо однакові папки з логотипами екологічного проекту, щодо яких вони задали декілька питань на зразок: що це таке і для чого? А взагалі все було дуже мило і пристойно, зважаючи на пізній час їх візиту.

У Москві ще не було снігу, але було прохолодніше, ніж в Україні. Вийшла на перон  і шукаю світлу шевелюру Сергія з Черкас, бо з ним домовилася зустрітися саме тут. Знайшла його лише за поглядом, який теж шукав когось. Тут же з’ясувалось, що до інших додзвонитися неможливо, тому вирішили слідувати наміченому планові: їхати на Павелецький вокзал (звідти йшов поїзд на Тамбов), щоб здати у камеру схову сумки. Хлопці знайшлися майже в останню хвилину перед тим, як ми мали заходити у поїзд метро. Почекавши і познайомившись наяву, поїхали нарешті до пункту призначення, здали сумки і, з’ясувавши, що двоє з нас узагалі не бачили Москви, вирішили, що обов’язково треба побувати на Красній площі, походити біля Мавзолея, пройтися по набережній, сходити на Арбат і, по можливості, побувати у православних храмах Василія Блаженного і Христа Спасителя.

Були скрізь. Перед очима стоять різноманітні за своїми прикрасами ялинки, величезний каток на Красній площі навпроти Мавзолея. Різні за своєю ідейною навантаженістю собори: лубочний собор Блаженного і аристократичний собор Спасителя, біля якого лежать величні леви, що охороняють фігуру імператора Олександра ІІ, за наказом якого побудували цей храм. Клумби, акуратно посипані різнокольоровою стружкою, утворюючи різні геометричні фігури, картини-шаржі на відомих акторів і артистів на Арбаті, натюрморти на Гоголівському бульварі, велична скульптурна композиція до фільму за повістю М. Шолохова «Тихий Дон». Лише дещо ми змогли побачити у столиці Росії, але й це змогло показати нам її у всій красі.

Виїжджали ми у Тамбов о 23.30год за московським часом. Наші ноги витримали лише до шостої години вечора, і ми змирилися з тим, що більше нічого не зможемо побачити. Тому сіли у кав’ярні, де змогли за чашкою кави спокійно посидіти, краще познайомитись, обговорити те, що побачили, і, зрештою, просто відпочити. Десь о дев’ятій ми поїхали до Павелецького вокзалу, щоб забрати сумки і втомленими, але задоволеними сісти у поїзд «Москва-Тамбов», щоб провести ще одну ніч, слухаючи мирний перестукіт колес, що мчали нас у незвідану далечінь.

 

Далі буде…

 

 



Всі коментарі – це не редакційні матеріали, не мають попередньої модерації, суб’єктивні повідомлення і можуть містити недостовірну інформацію. Коментатори, які використовують декілька ніків (імен)-будуть попереджені і можуть бути забанені. Коментатори, які допускатимуть у своїх коментарях грубощі щодо інших учасників дискусії та наклепи (поширення завідомо неправдивдивої інформації, яка порочить іншу особу) - можуть бути забанені адміністратором. Якщо ви вважаєте, що якась інформація не відповідає дійсності і маєте на те суттєві підстави - напишіть нам zdolbunivcity@i.ua і модератор ОБОВ'ЯЗКОВО розгляне ваш лист у найкоротший термін.

Інструкція: "Як користуватися системою коментування"
 
 
 

Архіви

 
 

Партнери

 
 ЗЕОН член Партнерства За прозорі місцеві бюджети