“Жнива” творчості повернулись

Ця неймовірна історія розпочалася з перемовин худрука рок-гурту «Жнива» Аліка Ткачика та київського режисера Сергія Архипчука. Йшлося про новорічні концерти для наших військових саме у Новорічні свята. Проект, який із рік існує завдяки київським (хмельницьким, харківським тощо) авторам і виконавцям української музики, повинен продовжуватися. Недарма його автори назвали незвичні відвідини військових на передовій «Арт-десантом». Йшлося лише про участь у ньому здолбунівських «Жнив», які неминуче, як рок-виконавці «НАЖИВО», повинні тягнути за собою тонну музичної апаратури. І закрутилося…

Спочатку зайшли до голови районної ради Олега Дацюка. Він не лише допоміг коштами особисто, але й попросив про допомогу декількох підприємців та підприємства. Долучилися Віктор Чумак, Ярослав Бляшин та інші. Допоміг фінансово й голова райдержадміністрації Сергій Кондрачук. Практично уможливив поїздку Олександр Андріюк. Але чи не найбільше допоміг давній приятель «Жнив» Віктор Малахов. Він виділив власного мікроавтобуса, при тому з усмішкою попередив: «Ну, ви хоч поверніть не постреленого…». Неоціненну допомогу також надали Ігор Люльчак (фірма «Квант»), Станіслав Середюк («Автоленд»), а також підприємці Степан Ситун, Володимир Євтушенко, Віктор Вознюк. Окрема величезна подяка і міському голові Здолбунова Ігорю Ольшевському, а також ПАТ «Волинь-цемент» і керівнику козацької організації з Рівного Миколі Паліюку. А ще до участі «Жнив» доєдналися в якості водіїв Михайло Вовк і Михайло Хлебюк. Усі разом попросили благословення у здолбунівському храмі святих апостолів Петра і Павла, – арт-десантників поблагословив отець Віталій – і… поїхали…

Зустріч з рештою арт-десанту в Києві – і дорога вже двома бусами на Схід. Блокпости і посмішки наших бійців, які розуміють, що хоча ці дивакуваті артисти й не воюють, але вони їдуть підтримати бійців на фронті. Усі разом вони пожертвували новорічними компаніями у колі рідних і друзів, аби підтримати доброю поезією, чи піснею; добрим словом, чи подарунком патріотичної книги; просто увагою і висловленням пошани до подвигу наших захисників. Тож порівняння «внесків» будь-кого із учасників чи добродійників – просто недоречне. Отож дорога завдяки нашим київським колегам і їх зв’язкам з Міноборони – увесь час відкрита. І перший концерт – 30 грудня вже минулого року в казармах поблизу села Мемрик. Тут виступ усього десанту практично в домашніх умовах – у чималій їдальні наших захисників. Серед них – чимало з тих, хто захищав донецький аеропорт і викарабкувався зі смертельних лещат Дебальцевого. Чимало з бійців дивляться виступи з коридору – не хочуть, аби їх обличчя потрапили в камери телеканалів та Інтернет. За голови декого з них – до цієї пори оголошено винагороди. А один хлопчина із позивним «Муха» – був легендою донецького аеропорту. Він подарував для здолбунівського музею металеву каску-«друшляк»…

Один за одним виступають Леся Рой (гурт «Телорі»), Артем Полежака (хіт його поезій – «Лежить кацап в степу донецькім…»), Віктор Відоменко (з хітом «Пуйло»), а на «закуску» – наші «Жнива» з беззмінною на початку виступів піснею «То не грім гуркоче – Героям АТО». Зустрічають – на «УРА», або українською – «СЛАВА»! Невеликий перекус солдатською кашею і далі – до наступного пункту в Першотравенському. Загалом, до слова, допоки з декомунізацією на Донбасі ще не склалося – Першотравенськи і Первомайські, Красноармійські й Ленінські – усього вистача. Та, можливо, з точки зору конспірації наших частин – воно й добре. Бо там лише Первомайськів із десять. До слова, в Красноармійську в теплому та затишному гуртожитку й переночували. А далі – у бік вже легендарних Пісків.
Концерт увечері 31 грудня – в традиційно для України неопалюваному Будинку культури села Желанне. Тут неподалік – відомі усій країні постійними обстрілами Тоненьке та Водяне. А за 3,5 км – злітна смуга донецького аеропорту. Сюди і стягнулися хлопці з передових позицій (звісно, хто міг і не був на чергуванні), – переважно 93-ї бригади ЗСУ. Були і бійці легендарної «Карпатської січі», комбат яких вітав присутніх із Новим роком та Різдвом. Далі дорога – в бік сіл Тоненьке та Водяне. На концерт сходяться тільки військові – цивільним тут, вочевидь, арт-десант з українськими піснями та поезією – не вельми цікавий. Та й ставляться до наших військових тут по-різному. Хтось – підтримує і допомагає, хтось – вважає окупантами та причиною усіх їхніх страждань, а комусь – просто байдуже: залиште усі нас у спокої та перестаньте стріляти.

Ось і виступ – у першому ряді розвідник із беретом десантника на чолопку, а на вулиці ж 14-градусний мороз… Ця війна для нього третя на рахунку. Та якщо перша була під час строкової служби, наступна – за гроші, то ця – війна за Вітчизну. А значить – війна без компромісів. І, повірте, ці хлопці можуть притягнути з території сепарської днр будь-кого – головне наказ. А наказів якраз бракує – у нас «мінський мир»…
Після підключення клавішних один із бійців попросив дозволу спробувати заграти – пригадати цивільне життя. І навіть ледь присів до інструменту – полилася музика. Спочатку популярна, потім – класична, а далі – джазова… Так, звісно, серед останніх хвиль мобілізацій до ЗСУ – є «аватари». Та є й професійні музиканти і банкіри, програмісти та інженери тощо. Є люди і здатні й вмотивовані воювати. А якщо воюєш за правду – значить перемагаєш… Після віртуозних акордів на клавішних від немолодого бійця ЗСУ – до концертної програми. Кожного разу арт-десантники удосконалювали та оновлювали власні виступи. Тож від «жниварської» «Героям АТО» до пісеньки «Яценюк» – настрій присутніх лише покращувався. Ну, а «Слава Україні», перекладена Орестом Лютим із радянської тухманівської «Дєнь побєди» – бійці зустрічали стоячи. Ще б пак: «Слава Україні, і її синам – запорожцям і упівським воякам; гайдамакам – і петлюрівським полкам – Вічна слава…». Хоча не обходилося й без казусів: хлопці з «Карпатської Січі» на завершення попросили «За нашим стодолом». «Ми розуміємо, що ви привезли свою програму, розуміємо, що вона патріотична, але «За нашим стодолом» – пісня з дому. Ми тут майже рік у Пісках…». Для «Жнив» весільний репертуар – «на раз». Ось і лине в холодному сільському клубі неподалік донецького аеропорту домашня «За нашим стодолом»… Якось навіть символічно. А дехто і притупує, і пританцьовує…

Далі дорога польовими заметеними дорогами до Красноармійська, короткий Новий 2016-й рік на гуртожитській кухні, а на ранок – до Володарського. Тут уже в звичайних погано опалюваних казармах поруч із хлопцями заночуємо. Та для початку – дорога на схід. Концерт у Карлівці нагадував декорації з телевізійних студій, бо відбувався в холі вілли, яку зводив для себе мільйонер-сепар, а тепер тут розташувався штаб одного з наших підрозділів. По-домашньому тріскотить камін, лише слова Лесі Рой про псковських десантників, яким вона присвятила пісню, за яку ті пообіцяли відрізати їй голову та заграти нею в футбол, – нагадують про війну поруч. Нашим хлопцям подобається, адже линуть пісні не лише про .уйла і недоросію, але й про зустрічі та сподівання, дім та материнську посмішку, пісні НЕ про війну…

Про кожен концерт можна було б написати окремий матеріал. І коли в Первомайську прийшло чимало цивільних (окрім наших бійців), а серед них – два старших за віком «поціновувачі» української творчості – на душі ставало тепліше. Мило погомонівши і розпитавши, звідки ми, хто фінансує акцію, де побували – вони вийшли покурити. А там непомітно біля східців вже палив цигарку наш водій, який і почув від цих двох місцевих: «Панаєхалі, с.ки…»… Не секрет, що чимало місцевих за гроші працюють на сєпарів. Хтось – «за переконання», але більшість – за гроші…
Та чи не особливо сердечним був виступ «Жнив» і «десанту» в залі середньої школи села Гранітного. Замполіт, що нас зустрічав не приховував приємного захоплення: «Як наважилися приїхати?! Нас тільки позавчора обстрілювали!». «А що – запитували ми, – сєпари близько?». «Метрів із триста» – сміється майор. Ну, але ж хлопці та місцеві вже зібралися – і лине пісня «А як я піду на війну» Лесі Рой на слова Артема Полежаки, «З Майдану – на антимайдан» Віктора Відоменка, «Героям АТО», «Іду в гвардію», «Здолбунівський цементний блюз» та інші «Жнаварські» рок-хіти…
Усіх разом «Жнива» і арт-десант дав десять повноцінних концертів. Прикінцеві концерти відбулися в Маріуполі. І якщо переший незабутній – в маріупольську аеропорту, що сьогодні нагадує неприступну фортецю, але теплу та по-своєму домашню, то другий – не якійсь маріупольскій околиці в холодному ангарі для наших морпіхів. Вони тут, зізнаються, ще в «хороших» умовах. Тому, не дивлячись на мінусову температуру в ангарі, «Жнива» виконують усю свою програму на повній музичній установці.

Тут, у якості приємного відступу, варто згадати і про того, кому належить практично уся музична апаратура, яка мандрувала Донбасом усією лінією фронту від Пісків до Маріуполя. Це відомий здолбунівський музикант і меценат нашої музшколи Юрій Козубський. Йому – особливий респект за те, що не лише надав «звук», але й поїхав сам, не дивлячись на стан здоров’я. Власне, зі здоров’ям у артистів проблем не було, за винятком випадку, коли через недогляд одного з арт-десантників, від чималої вибоїни на засніженій польовій дорозі, коли рухалися з передової 72-ї бригади, на нашого музиканта Колю з полиці буса звалився тяжеленний музичний пульт. Його умовляли не виступати, але вигляд наших солдатів, відірваних від своїх домівок, бажання потішити їх не лише патріотичною, але й якісною музикою, примусив Миколу викластись на «всі сто», хоча струс мозку він мав «залізобетонний». Після концерту скупий на похвали Алік Ткачик сказав Колі: «Будеш народним артистом. Колись…».
Одне слово – вражень вистачило б на довго. Та вже зараз хлопці збираються на Луганщину. Там, на жаль, сьогодні також війна, також фронт, і також наші хлопці, які потребують підтримки…

Щодо новорічного 2015-16рр. арт-десанту – спеціально для пошановувачів української рок-музики назвемо склад «Жнив»: Алік Ткачик (автор більшості музичних композицій гурту, соло-гітара, бек-вокал); Анатолій Козак (вокал); Анатолій Маковійчук (бас-гітара, бек-вокал); Юрій Козубський (гітара); Вячеслав Кухтицький (барабани); Павло Шарко (клавішні); Микола Оксенчук (баян, губна гармошка); звукорежисер – Михайло Ужинський.
Можливо, хтось захоче переглянути офіційне відео про арт-десант – ось адреси декількох офіційних джерел: https://www.youtube.com/watch?v=3QVeDeNg0QE
http://podrobnosti.ua/2082600-pd-donetskom-volonteri-rozvazhajut-bjtsv-psnjami.html
Веселих усім та мирних свят!

Директор ЗРІКМ Олег ТИЩЕНКО