Здолбунівський письменник Сергій Гридін потрапив до СІЗО!

Прочитавши таку назву, вороги зрадіють. Друзі, можливо, будуть хвилюватись, дзвонити і сушити на всякий випадок сухарики з білого хліба для відвідин. :) Та  я відразу поспішу розчарувати недоброзичливців і заспокоїти близьких! Так, візит до Рівненського слідчого ізолятору справді був, але приводом до того стали не вчинення правопорушення і перебування під слідством, а зовсім інші причини.

 Чи задумувався хтось чому люди потрапляють до таких закладів і чи зважував можливість того, що подібне може трапитись і з ним? Впевнений, що таких одиниці! Передати свої емоції коли за тобою з металевим брязкотом закриваються кілька масивних ґратів-дверей, за довгі роки порослих товстим шаром фарби та історіями людських життів, досить важко. Щойно, за порогом, світило яскраве сонце, а за мить у тебе забирають паспорт, мобільний телефон і, трішки із підозрою, оглядають з ніг до голови солдати у камуфляжі. Сумки з речами етапованих… Якісь підземні переходи, круті східці, ґрати, ґрати і ще раз ґрати… Охорона з дубцями, іноді в супроводі  вівчарок!.. (Я б взагалі водив би сюди на екскурсії наших дітей! Стовідсотково впевнений, що проблем із ними було б набагато менше!). За кілька хвилин наша «злочинна група» заходить до довгого коридору з дверима камер обабіч, а ще за мить ми у затишному приміщенні, яке має назву «Кімната психологічного розвантаження». Тут стоять м’які дивани і крісла, на столику лежать журнали і якісь книжки, в куточку   розташувався невеличкий іконостас.

Саме тут у нас має відбутись зустріч із «пожильцями» і саме у цій кімнаті ми передамо Рівненському слідчому ізолятору книги для бібліотеки.

Все почалось із симпатичної дівчини, яка вирішила  якимось чином  урізноманітнити життя тих, що перебувають під слідством. Саме Олександра Куліш, яка є засновником і редактором всеукраїнського журналу «Мистецькі грані»  (а ще письменником і, нарешті, просто хорошою людиною! :) розпочала ініціативу зі збору книжок до бібліотеки СІЗО. Абсолютно нічого би у неї не вийшло без допомоги заступника начальника із соціально-виховної та психологічної роботи ізолятора Володимира Луцука та, власне, бібліотекаря закладу Сергія Яковишина.

Олександра Куліш

Зліва направо: спина Сергія Гридіна J, Влад Папуша (фахівець з питань підліткового насилля у родині), Володимир Луцук (заступник начальника із соціально-виховної та психологічної роботи), Сергій  Яковишин (бібліотекар).

Саме завдяки цим небайдужим, «літературний десант» з  ящиками книжок, зібраних дитячою письменницею з Києва ( людиною, яка просто фонтанує ідеями! :) Євгенією Пірог і потрапив до СІЗО.

Євгенія Пірог

Якщо чесно, то я трохи насторожено пристав на пропозицію долучитись до цієї акції! По-перше, сам заклад із кількаметровими по висоті стінами з «колючкою» на них,  якось не дуже надихає до творчих зустрічей, а, по-друге, надивившись фільмів про «місця не настільки віддалені», очікував побачити татуйованих осіб, які через  раз спльовують крізь вибитий зуб та вільно спілкуються на «фені». :)Крім того, зазвичай моя аудиторія дитяча або підліткова! А тут про що можна говорити!?

Тому, коли до кімнати зайшов усміхнений, акуратно вдягнений та поголений, Павло, а за ним ще кілька  чоловіків, зовсім не схожих на тих, яких я собі уявляв, зрозумів, що багато в чому помилявся!

А після того, як на дивані в «кімнаті розвантаження» зручно розташувались ще й жінки, чомусь несподівано домашні для такого місця, в голові взагалі щось перевернулось! :)

Замість запланованих півгодини, спілкування затягнулось на майже дві. Говорили про все: про дітей і про нові книги,  про думки, письменницький досвід і плани на майбутнє… За кілька хвилин всі забули, що перебувають у місці позбавлення волі. Про це лише іноді нагадували гавкіт собак за вікном  та різкі звуки сирени, що лунала, коли охоронець відчиняв комусь ґратчасті двері. Для когось ці звуки були звичними,  іншим різали слух, але розмовам це не заважало…

В СІЗО перебувають особи, вина яких ще не доведена. Вони іноді роками чекають рішення суду та щиро сподіваються повернутись звідси додому! Так, тут чисті, пофарбовані, коридори без сторонніх запахів, камери на 2-5 чоловік і можна користуватись телевізором. А ще тут нормально годують та іноді проводять  якісь творчі конкурси. Так само як і всі в країні, люди тут обговорюють нового президента та хвилюються із-за військових дій на Сході. У СІЗО абсолютно таке ж життя, як і за парканом. Є тільки одна відмінність! Звідси не можна просто так, за власним бажанням, вийти на свободу, навіть просто прогулятись по коридору!

Не нам карати цих людей за вчинені чи ні злочини, але в наших силах допомогти їм пройти цей етап життя та іноді відірватись від доволі жорстких реалій. Як виявилось, більше половини із 200 тимчасових мешканців СІЗО є активними  читачами. Деякі з них переглядають тільки газети, інші «ковтають» по кілька книг за тиждень. Іноді ми за копійки здаємо старі книжки на макулатуру, а для когось це можливість на деякий час забути про місце свого перебування та повернутись, хоч таким чином, на волю!

Тож, можливо, варто заробити маленький «плюсик» перед Богом та людьми, здійснивши якийсь хороший вчинок та підтримавши іншого, того, хто потребує цієї допомоги!? Будь то дитина героя «Небесної сотні» чи біженець зі Сходу, людина, яка пішла по життю не тією дорогою, або сусідка-бабуся, яка не може дістатись до крамниці за хлібом!

 Творімо добро!? Ваш Сергій Гридін