Здолбунівський письменник – номінант на премію “Дитяча книга року ВВС-2013”

Книгу “Не такий” про підлітка Потапа, який страждає від надмірної ваги й пов’язаних з цим неприємностей, 42-річний здолбунівчанин Сергій Гридін  писав, виходячи з власного досвіду. Письменник визнає, що у віці його головного героя потерпав від схожих проблем, тому цілком може уявити собі почуття Потапа.

Святослав Хоменко, ВВС Україна

Її автор розповів ВВС Україна, хто став найпершим читачем його книги, що б він порекомендував батькам такого хлопця, як Потап, і чи планує він відстежувати подальшу долю свого головного героя.

– Як би ви у кількох реченнях розповіли, про що ваша книга?

– Це книга про маленького товстого хлопчика, який має проблеми у спілкуванні зі своїми батьками, з однолітками, дівчатами, і про те, як він ці проблеми вирішує.

– Як би ви визначили її жанр?

– Складно сказати. Напевно, це підліткова психологічна повість, якщо такий жанр існує.

– У мене склалося враження, що ваша повість потенційно дуже кінематографічна – її сюжет динамічний, у ній немає статичних сцен, навіть саундтрек у вигляді добірки пісень гурту “Бумбокс”, що їх слухає головний герой, готовий. Ви часом не уявляли собі цю книгу як кінострічку, коли писали її?

– Коли писав, то навіть і думки такої не було. Але отак, як ви мені зараз розказали, то одразу така думка з’явилась. За великим рахунком, я писав цю книжку про себе. Колись, у віці років 15-16, я мав такі ж проблеми, як і мій головний герой. Я був трохи товстіший, ніж зараз, тож чудово розумію головного героя, тому мені було просто писати про це.

Якби за моєю книжкою зняли фільм, це було б ідеально.

А “Бумбокс” подобається мені, тому я його й прописав. І моєму 16-річному синові, до речі, теж подобається.

– Ваш син читав цю книгу?

– Він був найпершим моїм читачем: я дав йому почитати книгу, щойно написав її.

Він підправляв деякі моменти, давав мені поради, бо я вже досить давно закінчив школу, а він зараз навчається, тому йому простіше дивитися на ці речі.

Йому книжка дуже сподобалася, тому я й віддав її у видавництво.

– Можливо, це моє суб’єктивне враження, але мені здалося, що всі без винятку вчителі, котрих ви описуєте, – це персонажі, які не викликають надмірних позитивних емоцій. Якби у мене була дитина, то після прочитання вашої книги я б навряд чи віддав її до української школи. Це такий художній хід чи справді все так погано у нашій школі?

– Насамперед, є деякі школи, у яких дійсно все так погано. З іншого боку, це справді такий художній хід, бо я показував вчителів, як вони виглядають в очах дітей. Є дуже мало вчителів, які в очах дітей виглядають хорошими. Це потім ми виростаємо й розуміємо, що, можливо, вони тоді були хорошими для нас, вчили нас чомусь реально потрібному в нашому житті. Але поки дитина вчиться в школі, вона цього не розуміє. Тому я намагався показати вчителів, може, трошки гіршими, ніж вони є насправді для того, щоб вони прочитали цю книжку й усвідомили, що бажано бути трішки кращими в очах дітей, яких вони вчать.

– Як ви собі уявляєте читача “Не такого”: його стиль, інтереси, вподобання? Які книжки б йому ще сподобалися?

– Якщо зовсім чесно, то книжки для підлітків пишуться для дуже вузької категорії. Ті підлітки, які читають, – це маленька частина від загальної кількості всіх підлітків. Тому мені дуже важко уявити свого читача.

Але цікаво, що при спілкуванні про цю книжку на зустрічах з читачами, дуже багато питань задавали мами хлопців віком 14-16 років. Вони прочитали цю книжку й багато для себе відкрили. Для мене це було дивно, тому що я писав перш за все для дітей, а виявляється, її дуже часто читають дорослі і, зокрема, мами.

– Як на мене, інтерес батьків підлітків до цієї книжки був передбачуваним. Що б ви порадили батькам такого хлопця, як ваш головний герой Потап?

– Після того, як я написав цю книжку, навіть сам став по-іншому ставитися до своєї власної дитини. Я її написав, потім перечитав і зрозумів, що діти часто дивляться на своїх батьків зовсім іншими очима, ніж нам хотілося б.

Зараз я більше намагаюсь зрозуміти його проблеми, його ставлення до життя. Того самого я хотів би побажати й іншим батькам, які прочитають мою книжку.

– Раніше ви брали участь у конкурсі “Книга року ВВС” з книгами для наймолодших читачів. Зараз ви перейшли на підліткову літературу. Чи не плануєте далі відстежувати долю Потапа по мірі його дорослішання, писати книги для ще старшої аудиторії?

– У мене наразі є написані ще дві книжки для підлітків, з цієї самої серії. Вони трохи інші – скажімо, про перший секс, про перші стосунки з дівчатами. І ще є написана доросла книжка. Можливо, колись я вирішу написати, скажімо, жіночий роман.

Я не є літератором, я не зациклений на отриманні прибутку від літератури, тому й не прив’язаний до якогось певного жанру. Я пишу те, що мені наразі цікаво писати зараз.

Тому цілком можливо, що я відстежу долю Потапа, напишу про нього дорослого й про те, яким чином його доля склалася надалі.

– Яку книгу ви прочитали останньою?

– Буквально цього тижня я закінчив читати “На запах м’яса” Люко Дашвар. Її звинувачують у певній літературній попсовості, але мені дуже подобаються її книжки, я їх перечитав майже всі, причому, зазвичай, не встаючи з місця по 4-5 годин.

Можливо, щось у її романах не довершено, щось неправильно передано. Можливо, вона відображає нашу дійсність у чорному світлі, але мені подобаються її книги, і я отримую велике задоволення від їхнього прочитання.

Від редакції Здолбунів CITY: завдяки відкритості п.Сергія до спілкування, наша редакція отримала книгу “Не такий” від автора, як тільки вона була надрукована. Читається книга не відриваючись за 2,5 години. Там дійсно багато хто може себе впізнати, тому шукайте книжки здолбунівського письменника і читайте, а самому  автору бажаємо перемоги у цьогорічному конкурсі від Бі-Бі-Сі!

фото із відкритих джерел, соцмереж, BBC Україна

Більше про Сергія Гридіна та його твори  тут, тут, тут