Здолбунівський інспектор ДАІ готовий обміняти смугастий жезл на рясу священника

Часто ми бачимо лише зовнішню сторону людину, так би мовити картинку з якою він у нас асоціюється. От з ким у вас асоціюється інспектор ДАІ? Гм, ну як мінімум із серйозним по габаритам чоловіком у фуражці із смугастим жезлом, що вертить його у своїх руках в очікуванні нової жертви. Такий собі удав у камуфляжі. Здається, що це легка робота і люди там не привчені до тяжкої праці і чим більше порушників на дорогах тим кращий фінансовий стан у вартових тих самих доріг. Чи так все це і як стають інспекторами, ми вирішили з’ясувати у одного із інспекторів Здолбунівської ДАІ Петра Прончука.

Знайомтесь, капітан міліції, інспектор ДАІ у Здолбунівському районі Петро Прончук, уродженець с.Дядьковичі Рівненського району, 1984 року народження, одружений, дружина Віка, разом виховують малолітню дочку.

Кор.: пане Петре, з чого все почалося?

П.П.: В смислі? З самого початку? Зі свята Петра і Павла.

Кор.: Т.то?

П.П.: Народився я на свято це тому і назвали Петром ось такий був початок.

Кор.: :)

П.П.: Далі була середня школа і рівненський воднік, тоді він називався РДТУ. Пішов вчитися на еколога. І на третьому курсі дізнався про можливість потрапити на стажування, практику сільськогосподарську, оплачувану, за кордон. Думав багато, бо ніколи до цього за кордоном не був, а тут треба документи оформляти, проїзд оплачувати і наперед толком не знати що можна заробити на тій практиці. Але зважився і поїхав з товаришем до Великої Британії. Їхали автобусом зі Львова. Перетнули всю Польщу, Німеччину, Бельгію і звідти паромом на Англію. Запам’ятався пролив Ла-Манш після якого ми вже і побачили Лондон.

Часу було небагато, а от із мовами не перфект. У мене базова англійська, товариш взагалі вчив французьку. Але ми розібрались що і як і вирушили до міста Йорк. Це на півночі Англії майже біля Шотландії. Із мандрівних вражень це було і все бо далі була практика, а точніше овочева ферма на якій було велике бажання попрацювати і заробити грошей. Місяць ми бачили лише кабачки. Збирати потрібно їх щодня і лише визначених розмірів. Жили у непоганих вагончиках, їсти варили собі самі. Але за місяць стало зрозуміло, що урожай кабачків невеликий, як нам повідомив господар ферми, хоч нам здавалось що їх тут найбільше у світі. Ні їсти ні дивитись на них я вже не міг, тому дуже слушною виявилась пропозиція переїхати на іншу ферму. На цей раз була фруктова. Збирали, сортували яблука.

Окремо ті що на продаж рвались з дерев. Вони мають бути теж визначених розмірів, без хробачків та дефектів. Дефектні йшли на вичавлювання соку. Так дійшла до кінця практика мого першого сезону за кордоном. Фактично це була можливість заробити гроші своєю працею, але йшлося виключно про фізичну працю. Чогось іншого дізнатися ні часу ні можливостей не було. Хоч ферма була біля самого Кембриджу. Четвертий курс промайнув швидко і знову на літо я подав заявку щоб поїхати до Англії , тим більше що мав запрошення від тих самих господарів. Цей раз їхав один, проте на фермі були слов’яни тож спілкуватись було із ким. Дехто залишився і не повернувся назад. В основному це були дівчата які вже свою долю пов’язували із життям і заміжжям за кордоном.

Після закінчення університету зрозумів, що еколог мало кому потрібний тому спробував подати документи ще раз на Британію. Поки чекав відповіді надійшло запрошення на ферму до США. Я був готовий вже до всього, думав, аби не кабачки, бо ще пару таких овочів і не залишиться нічого в моєму раціоні домашньому на що мої очі ще могли би дивитись.

10 годин перельоту Київ-Нью-Йорк і я в Штатах. Мій англійський вже трохи кращий. Шукаю свій наступний рейс, ще мандрую дві години і на місці. Чекала мене куряча ферма. Я розумів, проживаючі у селі, що мене нічого в принципі не може злякати у такій роботі, але вся робота виявилась ручною і вдень відрізати 400-500 голів курям навіть для сільського юнака було затяжко. Тож всі мої мрії першого тижня перебування у США були лише про одне «Як назбирати грошей на квиток додому».

Проте на фермі був ще один українець з Луцька і це врятувало мене від таких думок. На фермі було близько 7 тис.голів птиці, яку щодня треба було годувати, різати, обробляти, прибирати, упаковувати і торгувати нею.

Разом на фермі окрім нас українців ще допомагав сам фермер, який здебільшого розвозив продукцію і торгував і син фермера. Як виявилось згодом це був прийомний син. Загалом у них було троє прийомних дітей і я грішним ділом навіть думав, а чи не заради допомоги по фермі вони їх взяли із дитячих будинків. Дочка і один син десь роз’їхалися і не дуже комунікували із батьками, а один син допомагав, проте весь час був насуплений і врешті решт через півроку взагалі застрелився.

За місяць я вже втягнувся у роботу і дуже добре розбирався у всіх дрібницях практично безвідходного виробництва. Кури на продаж, кості крутили на котлети для тварин, було би бажання ще б з пір’я подушки можна було робити. Працювали по 10-12 годин, а потім і всі 14. Хоча більше 8-ми ніхто не примушував, то була власна ініціатива.

Працювали шість днів на тиждень та ще й і неділю годували курей, а потім відсипалися. Багато грошей витрачав на сім-картку і поповнення рахунку для телефонних розмов із Україною. У мене тут була дівчина тому багато часу спілкувався із нею.

Кор.: Дочекалася?

П.П.: Так, дочекалася, тепер це моя дружина Віта, а на зароблені гроші зіграли весілля, купив автомобіль «Опель» і не думав перший час за що купити поїсти. Нам звісно не так платили як американцям, та і роботу таку мало хто хоче робити але на той час це був для мене і вихід і суттєва фінансова допомога.

Кор.: Заробили гроші і подалися в ДАІ?

П.П.: Друг працював в міліції і дядько теж, та і дід був дільничним ще у воєнні далекі часи, тому я знав про роботу дещо, проте особливих відмінностей між ППС, ДАІ і т.д не уявляв. Вирішив що піду працювати в міліцію, оскільки інших пропозицій на ринку праці було не багато. І мені запропонували у ДАІ. Працював спочатку у обласному ДАІ, робота кабінетна, регламентована у часі, та потім утворилась вакансія у Здолбунові. Тут зовсім інша мене чекала робота. Мав заміщати людину лише місяць, але як бачите йде вже четвертий рік. Тут тобі і робота вдень і вночі, без толком вихідних і свят, але то моя робота.

Кор.: Кажуть якщо ДАІшник принциповий то він втрачає навіть старих друзів, а якщо не принциповий то навпаки знаходить багато нових. Або швидше вони його знаходять. Ви багато нових друзів маєте?

П.П.: З усіма старими друзями підтримую контакти, є родичі і куми, тому з ким провести вільний час не проблема. Проблема у наявності цього часу. Є різні порушення і різні міліціонери та ДАІвці. Якщо я зупиню нетверезого друга за кермом, то швидше позбудуся друга, якщо він буде схиляти закрити очі на це, аніж буду заохочувати їзду у нетверезому стані. Нових друзів небагато, дехто із моїх нинішніх колег вважаю став більше ніж товаришем для мене.

Кор.: До речі, як стосунки у колективі?

П.П.: Робочі, нормальні.

ВІДЕО: затримання порушника здолбунівськими ДАІцями

Кор.: Які плани доводяться інспекторам по збору коштів на дорогах району і скільки ваш начальник передає їх до вище стоячого управління?

П.П.: У нас плани доводяться лише одні – по Закону служити і все.

Кор.:ДАІшники знають розмір своєї зарплати чи жезл і знак і крутись як хочеш?

П.П.: Близько двох тисяч гривень, тому крутись не крутись, а не дуже то багато як для такої роботи. Дома не завжди спокій був на початках роботи, але добре що дружина з розумінням поставилась до цього.

Кор.: Розкажіть якійсь міліцейський прикол службовий.

П.П.: Незнаю чому, але в нашій ДАІ ведеться така штука, що з усіма новенькими щось трапляється. То неадекватний водій накинеться, то з машиною щось станеться от і я одне із своїх перших патрулювань через агресію водія закінчив у вдризг розірваних штанах у які чомусь вцепився цей громадянин і розірвав.

Кор.: Маєте чотири зірки на пагонах, досвід роботи на дорогах в районі, в кабінетах області, які кар’єрні плани подальші?

П.П.: Ви знаєте, я і досі не впевнений що це все чим би я хотів займатися у житті. Я із села, віруючої родини, співав у церкві в хорі, тому душа моя ближче там де спокій. Не виключаю що замість  форми  і жезла ви одного разу мене побачите у рясі  і з кадилом…

  Спілкувався Микола Орлов