Здолбунівщина запалила свічки у пам’ять жертв Голодомору!

голодоморГолодомор…страшне слово, що несе безпорадність, страждання, смерть… Український народ пережив 3(!) Голодомори – 1921-23, 1932-33 та 1946-47 років. Найстрашнішим роком виявився 1933, коли за офіційною статистикою вдень вмирало близько 25 тисяч українців. Але ж жертв було набагато більше, оскільки людське життя абсолютно не цінувалось, воно було пилинкою, яку радянська влада здмухувала без будь-яких докорів сумління.
Похоронним дзвоном по всій нашій землі прокотилася страшнюча чума Голодомору. Ніколи-ніколи світ не бачив такого штучно створеного лиха. Ніколи-ніколи про горе настільки великого масштабу так голосно не мовчали в той час, коли близько 10 мільйонів людей просто щезли з лиця землі, ніби й не народжувалися, не росли, не кохали, не плакали, не сміялися, не жили…
Здоровому глузду важко осягнути масштаби трагедії… Ви уявляєте, що за один день вимирало населення міста Здолбунів?
Родючі землі України вабили загарбників. Радянська влада не могла змиритись з тим фактом, що працьовитий українець, який із любов’ю обробляє клаптик рідної землі, матиме повні засіки зерна, якого вистачить і його сім’ї, і сусіду позичити, і державі, ще й залишки продати на ярмарці. ЛЮДИНУ, ЯКА ЛЮБИТЬ СВОЮ ЗЕМЛЮ, НЕМОЖЛИВО ЗЛАМАТИ, НЕМОЖЛИВО ЗРОБИТИ РАБОМ. Тому червона влада забирала усе до крихти: залишки їжі, здорового глузду, життя… Ламала українців найжорстокішим методами – геноцидом, тортурами та розстрілами лише за усвідомлення себе частинкою української нації, вселяючи в голову криваво-червону пропаганду.

У четверту суботу, 28 листопада Здолбунівщина зі всією Україною вшанувала невинних жертв голодоморів. Керівництво району, громадські активісти і просто небайдужі здолбунівчани помолилися за душі предків, поклали живі квіти та запалили лампадки біля пам’ятника жертвам голодоморів та політичних репресій, що у центрі міста. У нашій пам’яті спогад про закатованих та заморених голодом українців має бути завжди живим. І не і якості залякування, а як нагадування, що крізь роки тортур було пронесене горде «Я – Українець». Тому ми не маємо права відмовитись від нашої землі, від нашої мови, історії, від нашого прапора, а головне – від нашої української самосвідомості.
вшанування жертв голодомору
вшанування жертв голодомору

вшанування жертв голодомору

вшанування жертв голодомору

Чому українці винищення своєї нації у ХХ ст. визнали геноцидом лише 9 років тому? Мабуть, історична пам’ять не давала змоги підняти голову.
На своїй сторінці Сергій Кондрачук, голова Здолбунівської РДА, дуже точно описав біль української пам’яті:
«Сьогодні у Здолбунові, вже традиційно в цей день, зібралися десятки людей, щоб запалити свічку та помолитися за душі жертв голодоморів в Україні. Захід відбувся поблизу пам’ятника жертвам голодоморів та політичних репресій, до встановлення якого у 2008 році маю честь мати відношення.
… У 2010 році мені подарували книгу “Злочин” – мабуть, одне з найсерйозніших видань про злочини сталінської доби, що містить документи, свідчення очевидців про ті страшні події. Декілька років тому мав достатньо часу, щоб досить глибоко дослідити тему геноциду українців. Сьогодні на наших заходах ведуча озвучили статистику: у 33-му від голоду вдень вмирало близько 25 тисяч українців. Потім ведуча додала, що це не повна статистика, адже людей також вивозили до Сибіру… Але й це, на моє переконання, не повна статистика. “Більш точні цифри”, на мою думку, дав багато років тому наш земляк Улас Самчук: “…Скалічена голодомором психіка мертвих відійшла в інший світ разом з їхніми виснаженими тілами. Скалічена голодомором психіка живих залишилася із ними на все життя і передалася наступним поколінням, хоч вони самі того не хотіли…”. Ті, хто у 33-му вмирав від голоду чудово розумів, що його вбивають лише через те, що він українець. Бути українцем – значить вмерти. А тому, щоб не вмерти, треба перестати бути українцем. Така психологія передавалася генетично. А тому “путін ввєді войска!” – то не лише нащадки “житєлєй другіх рєспублік”, які у період після геноциду вселилися у чепурні хатинки тих, хто помер від голоду. Це також нащадки наших бідних українців, які пережили голод і були змушені, не від своєї волі, перестати бути українцями. А тому виходить, що сепаратисти – також жертви геноциду. А за такою логікою сьогодні ми маємо помолитися і за їхні душі. А також вкотре добре подумати, що взагалі з ними роботи. Бо частково в тому винна генетика. І хоч душі скалічені, але земля то наша!»
кондрачук

Лихо. Горе. Біль. Кров. Смерть… Це те, що залишає по собі слово Голодомор в людській душі. Це те, що знищує свідомість. Це страшно. Це боляче до самих кісток. Але це те, про що потрібно пам’ятати і не уникати. Не можемо ще раз такого допуститися. Це те, що точить нашу країну зсередини наче хробак яблуко. Адже скільки під час голоду висохло людей, які б мали стати батьками тих, хто мав би боротися за єдність, братерство і добробут України.
27 листопада працівники Будинку культури смт. Мізоч, Мізоцької міської бібліотеки та завклубом с.Озерко провели тематичний захід «Негаснуча свіча пам’яті» присвячений роковинам Голодомору. Кожна частинка душі здригнулася від побачених кадрів про страшну трагедію. На екрані транслювався фільм «Німа правда. Свідчення загублені в стерні». Старшокласники (учні 10 – Б класу Мізоцького НВК , класний керівник О.В.Луцюк), тамуючи подих, слухали кожне слово. Хвилиною мовчання пом’янули всіх померлих в роки голоду.
Директор БК Надія Овдіюк та зав.бібліотекою Оксана Пальчевська ознайомили присутніх з історичними довідками, свідченнями очевидців та продекламували вірші про страшні роки лихоліття.
Тематичну виставку з книг підготувала завідуюча бібліотекою. На завершення подякували за увагу, побажали всім міцного здоров’я та пам’ятати про ціну кусенятка хліба.
І нині, запалюючи свічку, думається про них, тихенько молимося за їхній спокій, за світлу пам’ять. Знаючи, що головне не забувати їх – невинних жертв Сталінського терору, що так і не дожили до весни тридцять третього. Вони варті частинки серця істинного українця, а також пошани кожного, хто може назвати себе Людиною!
IMG_2581

IMG_2582

28 листопада в клубі с. Стеблівка відбувся поминальний захід з нагоди 80-х роковин жертв Голодомору «Запали свічку пам’яті». Зав. клубом прочитала вірш І. Єжевського «Заупокійний дзвін». Згадали хвилиною мовчання всіх загиблих у ті страшні голодні роки, запалили свічку пам’яті і помолились за їхні душі.
DSCF9303

28 листопада 2015 року в публічній бібліотеці с. Здовбиця був проведений вечір-реквієм «Свіча пам’яті», присвячений Дню пам’яті жертв Голодомору. Присутні ознайомилися з книжковою виставкою «Голодомор-злочин проти нації», а також переглянули відеофільми про події 1932-1933 років. Учасники заходу вшанували пам’ять жертв Голодомору хвилиною мовчання.
IMG_9242



Всі коментарі – це не редакційні матеріали, не мають попередньої модерації, суб’єктивні повідомлення і можуть містити недостовірну інформацію. Коментатори, які використовують декілька ніків (імен)-будуть попереджені і можуть бути забанені. Коментатори, які допускатимуть у своїх коментарях грубощі щодо інших учасників дискусії та наклепи (поширення завідомо неправдивдивої інформації, яка порочить іншу особу) - можуть бути забанені адміністратором. Якщо ви вважаєте, що якась інформація не відповідає дійсності і маєте на те суттєві підстави - напишіть нам zdolbunivcity@i.ua і модератор ОБОВ'ЯЗКОВО розгляне ваш лист у найкоротший термін.

Інструкція: "Як користуватися системою коментування"
 
 
 

Архіви

 
 

Партнери

 
 ЗЕОН член Партнерства За прозорі місцеві бюджети