Здолбунівчани на міжнародній зустрічі у Чехії

З 31 травня по 4 червня 2013 року в Чеській республіці відбулася ІІІ Міжнародна зустріч в рамках Проекту «Партнерство сільських рад трьох країн: Чехії, Польщі і України». Україну представляла делегація зі Здолбунівського району в складі заступника голови районної ради Я. Р. Мельника, сільських голів Дерманя Другого Ю. А. Товстого та Урвенської сільської ради Л. М. Балабат, секретаря Урвенської сільської ради М. М. Грицюк та селищного голови Мізоча Б. Ю. Похилюка. Ця зустріч, як і попередні, була організована з метою обміну досвідом роботи голів територіальних громад. Крім того, завжди цікаво та корисно подивитися, а як у них: чогось навчитися, а чимось і похвалитися. І щоб донести цю інформацію до громадян, ми поспілкувалися з  селищним головою Мізоча Б. Ю. Похилюком.

–          Хто є організатором цього Проекту?

–          Започаткувала Проект сільський голова Урвенного Лідія Михайлівна Балабат. У серпні 2011 року в селі Гільча Друга вона провела І Міжнародну зустріч в рамках даного Проекту. ІІ зустріч відбулася в 2012 році в Польщі, а в цьому році – у Чехії. На 2014 рік заплановано ІV зустріч, яка знову відбудеться у Гільчі Другій. Цього року нашу делегацію та делегацію поляків запросив староста Колешовиць Мартін Дворжак.

–     Що з побаченого вразило найбільше?

–  Поїздка залишила багато вражень. Сподобалося їхнє ставлення до своєї історії, зокрема, до історичних будівель. Всі вони переобладнані під такі важливі соціальні заклади, як будинки для пристарілих, музеї різних напрямків тощо. Таким чином і пам’ятка історії зберігається, і будівля й надалі слугує людям.  Ми відвідали шість населених пунктів і всюди спостерігали таку картину. А ще розформована військова  частина не зруйнована, а на її базі створено залізничний музей. Експонатами тут є паровози та тепловози. Влітку вони функціонують: на них возять відвідувачів.

–     Спостерігаючи за діяльністю їхніх територіальних громад, виникало бажання якісь ланки роботи перенести на Мізоцьку землю?

–     Найбільше прислухався до того, що в нас є  проблемним. Зокрема, це робота пожежної частини. У них пожежна команда є добровільною. Цьому сприяє виховання, коли пожежній справі навчають з дитячого садка. Спочатку діти граються у пожежників, у школі виконують певні завдання, що відповідають віку, беруть участь у змаганнях. У результаті, для прикладу, в одному з населених пунктів, де 600 жителів, 70

пожежників. Знаючи, якою є гострою проблема збереження пожежної команди в Мізочі, мимоволі позаздриш чехам, а вони мене й не зрозуміють. Сподобався підхід і до вивозу сміття. правильніше сказати, не до самого факту, а до того, як у них стимулюється населення організовано вивозити сміття й не створювати стихійних сміттєзвалищ. Щомісяця кожна сім’я звітує про те, куди вона поділа сміття й скільки заплатила за послугу. Ну, і що мене вразило найбільше, так це те, що перша стаття місцевого бюджету – утримання бездомних собак. Кошти перераховуються в собачий притулок (один на кілька населених пунктів), а його працівники час від часу виловлюють бездомних собак, які з’являються в тому чи іншому містечку. Як бачите, такої проблеми там теж немає.

–          Розкажіть про навчальні заклади.

–          Тут теж цікавий підхід. Населені пункти, які ми відвідали, є досить невеликими за кількістю населення. Відповідно, і школи є малокомплектними. Але їх не закривають. Держава мінімально фінансує 

роботу вчителів у таких школах, а решту їм доплачують з місцевого бюджету. Таким чином місцева влада несе відповідальність за те, бути чи ні школі. Школи й дитячі садки об’єднані. У них один директор. Їжа готується на одній кухні. Проте заклади можуть бути досить далеко один від одного. Оплата в дитячому садку залежить від достатку батьків. У навчальних закладах велика увага приділяється художній творчості, зокрема декоративно-прикладному мистецтву. Кидається в очі велика кількість дитячих виробів, якими буквально рясніє кожна школа, яку ми відвідали.

–  Що ще цікавого Вам розповіли та показали в чеських сільських радах? До речі, як вони називаються по-їхньому і яка їх структура?

–      Те, що в нас сільська рада, в них – опція. Їхній голова обирається один раз на чотири роки. У нас депутати, у них – заступники голови. Таких заступників у них є від 5 до 15, залежить від кількості населення. Правда, заробітної плати вони не отримують. Розповім ще про медицину. Щотижня в такий населений пункт приїздить лікар загальної медицини. Прийом коштує 30 крон. Якщо випише рецепт – ще 30 крон. З більшими проблемами люди так само їдуть у лікарню в місто. У кожному містечку є спеціальна бригада, яка займається благоустроєм. Тому на вулицях і дорогах чистота й порядок. Навколо декоративні дерева та впорядковані газони. Ми відвідали православну церкву та римо-католицький костел. Склалось враження, що там люди відходять від релігії та мало відвідують храми.  Наостанок хочу розповісти про культуру поведінки чехів. При в’їзді на територію Чехії нам довелося поспілкуватися з їхніми працівниками ДАІ. Вразило те, як вони організували цю зустріч для нас. Помітивши порушення, їхній автомобіль випередив наш і біжучим рядком на своєму задньому склі наказав нам їхати слідом. Супроводили нас до заправки і тільки там зупинили. Виходячи з машини, інспектори одягнули піджаки і зверталися до нас вже при повному параді. Вся процедура, як ви розумієте, штрафування відбулася на місці – автомобіль обладнано комп’ютером та апаратом безготівкового розрахунку. Ось така історія.

–         Дякую за розмову, Богдане Юрійовичу. Думаю, Ваша розповідь буде цікавою й для мізочан, і для жителів інших населених пунктів нашого краю. Інтерес до життя людей з іншим менталітетом завжди живий.

–      Я розповідав так, як сприймав побачене. Наголосив на тому, що є важливим для нашого селища. Справедливо буде додати, що є в нас і спільні проблеми. Дечому можна повчитися й у нас, а дещо, як бачите, варто запозичити в чехів.  Розумію, що ряд наших проблем потрібно вирішувати на державному рівні. Але є й такі, які не потребують втручання держави. Їх можна вирішити у громаді. Буду радий, якщо ця інформація сприятиме прагненню людей до кращого життя та створенню для цього умов.

Леся  Черниш