Здолбунівчани доставили черговий вантаж бійцям “Горині”

Проблема інформування про те, що робиться в зоні АТО – колосальна! Та й для ініціативної групи, що збирає допомогу нашим землякам з тербатальйону ЗСУ «Горинь» – не завжди наші військові командири можуть розповісти, де вони; що їм нагально необхідно та й просто: на марші вимикають телефони й дістають із них батареї, тож днями не виходять на зв’язок…

Однак, тепловізор – штука завжди потрібна. Ну, що за насолода – бачити яскравою тепловою плямою ворога вночі за 1200 метрів, та ще й коли тепловізор закріплений на кулеметі РПК! Це вже згодом в «Горині» нам розкажуть, що російська «спецура» має відповідні костюми, які включно з обличчям не дають можливості демаскувати мішень за допомогою тепловізора. А ще, виявляється, тепловізор вночі – добра мішень для російського снайпера-професіонала.

Та про все по порядку.

Один здолбунівський меценат (прізвища просив не називати) придбав черговий тепловізор вартістю 68 тисяч гривень і попросив довезти «в руки». У штабі допомоги хлопцям-землякам завантажили хлопцям материнські посилки-передачі, трохи черевиків, решта – продукти, у тому числі – з районного Будинку культури та Св.-Тетянинської церкви в Здолбунові. І погнали на Схід. Розпочалося з зупинки нашими «доблесними» ДАІшниками на під’їзді до Корця. Водій видався ДАІшнику, не здатному швидко вийти з машини через власну неймовірну вагу, підозрілим і, можливо, «вживаючим»! Худо-бідно пояснили, що в далеку дорогу ніхто «не вживає», дихнувши в обличчя «вартовому доріг». Вантаж їх не цікавив, а мірне покручування документами водія даїшником із гарним прізвищем Ільченко, промовисто промовляли: «ну, що пропонуватимите…». Запропонували швидко доставити персонально його в зону, куди веземо продукти. Документи віддав, вибачився…

Дорога, дорога і ось Запоріжжя. Виїжджаємо далі, а назустріч – десятки, сотні легкових авто, карет швидкої допомоги, бусів із білими прапорцями чи написами «ДЕТИ». Це мирне населення Маріуполя втікає від російського наступу на близький Новоазовськ. У бік Запоріжжя – нескінченна вервечка машин, у бік Куйбищево – одна наша автівка. Під ранок зустрічаємо нашу танкову колонну: «Путін – х…» – відгукуються із кіптявою на обличчях наші десантники. Втомлені, але заряджені на бій…
Розташування «Горині». Ну, як тут у вас? А то кремлівські пропагандисти написали, що «отправили ровенский батальйон «Горинь» вслед за Сашком Белим?». Сміються, це вже другий раз пишуть – вірна ознака того, що довго житимуть!!! Вручаємо начштабу Ф. тепловізор – фото тільки в руках. 

Взагалі просять не фотографувати облич тощо. Замкомандира скидає на флешку декілька фоток техніки, чи точніше, що з неї залишилося під Амвросієвкою…
І взагалі: в один голос наші хлопці кажуть, що знищується українська техніка та жива сила обстрілами на 90% з російського боку. Боєзіткнення з сепараторами і російськими десантниками та спецназом на передовій – не такі вже й часті. Це війна тотального знищення українців «Градами» та «Ураганами». Як це виглядає – гляньте на фото…
Дарують нам декілька різних осколків «Града» і його наповнення. Кожен «градівський» заряд важить 106 кг. Росіяни майже відразу застосовують заборонені усіма міжнародними конвенціями наповнювачі «Градів» – касетні. Якщо простіше – оцей 120 сантиметровий снаряд споряджений десятьма тисячами своєрідних голок! Їх ще називають «шпильками», бо 5-сантиметрова калена шпилька має «крильця» як в «дартсі». Й оскільки заряд «Града» вибухає від одного до двох метрів над землею – на кілометри усе перетворюється в решето! А одночасний залп одного «Града» – 36 стволів. А стріляє з російської території одночасно по 50 – 60 «Градів» протягом 4-х годин!!! Коротше – не зона АТО – зона суцільної смерті…

Та хлопці, як в тому різдвяному привітанні: «Двоє карликів в кремлі верещать «ми – пуп землі». Українці не бояться – колядують, веселяться». Так ось наші хлопці – не бояться, воюють, веселяться. Боїться російсько-сепараторський елемент якраз наших і «за очі» «гориньців» називають «Призраками». Ну, хлопці в «Горині» і порозписували більшість з вцілілої і «віджатої» техніки простим словом російського жаху – «призраки»…
Говоримо про перспективи. Розмова виходить сумна, адже «Горинь» відходить, а  через добу російські десантники займуть Амросієвку, Новоазовськ і замкнуть у «мішку» батальйони «Донбас» та «Азов» в Іловайську. І якби проти України виступили насправді тільки сепаратисти і російські інструктори – вже й сліду від них не лишилося б. Тут з нами воює вся Росія, яка готувалася до цього останніх 15 років. А ми… А нашу армію точно і методично знищували наші «президенти»…

Оскільки «гориньці» готувалися до передислокації – частину продуктів (печиво, чаї, сіль, цукор, олія тощо) комбат наказав завезти в сусідній райцентр П. Там, в дитячому відділенні, (розвідка працює) перебуває десяток діток, від яких відмовилися батьки – із їжею проблеми. Та й в самому відділенні – з продуктами напряг. А перед тим – з «Горині» чимало продуктів завезли до дитячого притулку. Із нього дітки вибігають і просять «Папа-воєнний, возьми с собой…». Коротше – завдання передати навіть якісні продукти в ЦРЛ складніше, бо ж потрібні сертифікати якості, супроводжуючі документи… Та за декілька годин разом із місцевою санстанцією утрясли і це. Тепер дітки матимуть найкращий чай, тушонку, згущену і цукерки, від яких наші воїни відмовилися на користь діток. Наших діток – на Нашому Сході.
Їдемо далі – потрібно забрати на лікування додому нашого добровольця з батальйону «Айдар». Гуляйполе, а далі – Красноармійськ, Дружківка, Артемівськ. На біг-бордах – «Спасибо доблесной украинской армии за освобождение Артемовска», а на в’їздах подалі від людей – перекреслені синьо-овтий прапор та тризуб і текст: «Умром за русский язык». Саме так: «УМРОМ». Писали, мабуть, славетні спецназівці Кадирова…
Їдемо до Щастя – бази «Айдару». Хотіли «зрізати» дорогу – погнали на Попасне в бік Первомайська. Нічний блок-пост зустрів криком «Свет, включил свет в машине!». Ну, ось і приїхали, волонтери… Та маленький синьо-жовтий прапорець на бронежилеті зігріває – наші. Частина – украномовні, частина – російськомовні. Але всі воюють разом однією українською родиною. Виявляється, між Попасним і первомайськом працюють снайпери й зрідка обстрілюють спецгрупи сепарів. Тому, повний догляд документів, багажника, бардачка… «Куди пішов?» – окрик нашого бійця. «Відлити». «На дорогу відлий, там – розтяжки»… Повертаємося на Слов’янськ. Слів бракує. У передмісті – одні руїни та діряві будинки. Населення привітне. Чи по-щирому – хто зна. Їдемо на Лисичанськ і Сєверодонецьк. За містом забираємо свого. Рукостискання і подив від посіченої кулями «Лади-Каліни» з написом «Айдар» на капоті.

Мабуть, це також символічно – російський Пу її рекламував – український довроволець її у війні з Пу викорситовує. Взагалі символічного на війні – чимало. «Як там сепаратори»? «Та маємо зо два десятки полонених – їсти нам варять, прибирають. Двоє навіть записалися і воюють в «Айдарі» з колишніми своїми. Росіян забирать наші спецслужби. Інший випадок – якось фермера-східняка так ці самі бандюги-ЛНРерівці дістали, що він записався до них добровольцем, отримав «калаша», пристібнув ріжок і розстріляв усіх, на кого набоїв вистачило… Його, звичайно, застрелили…

Наостанок ще про три символічних речі. Перша: в «Горині» з перших днів перебування в АТО було чимало невіруючих. Як їм здавалося, до першого боєзіткнення та обстрілу. Тепер – моляться у вільну хвилину усі.

Друга – песик, якого хлопці забрали з собою ще з Тучина. За 5 хв. до обстрілів наших позицій «Градами» – скавулить і втікає до бліндажа. Наші хлопці – за ним.

Через хвилини – приземляються «посилки» смертоносних «Градів» і «Ураганів»… Така собі маленька собачка і… І генерал ЗСУ України, який віддав наказ 12 хлопцям з «Горині» їхати за «вантажем «300»» до Т. А там – вже чеченці. 2-х – безвісти; цих 12 наших – в полоні. Ось і погнали наших по вулицях Донецька 24 серпня в День нашої Незалежності. Щоправда, комбат казав, що того генерала теж погнали… А його б – сюди, під свинцеві розпечені «зливи» «Градів»…

Третє – подвиг. «Айдарівці» відходили з бою перед вп’ятеро переважаючими сепараторами і москалями. Один наш сказав – «Тікайте, я здаюсь»! Хлопці побігли, а в нього в опущених руках – пістолет і граната. «Паднімай рукі, укроп»! «Піднімаю», сказав герой і як в тирі впритул почав класти сепараторів з пістолета. А коли одна за одною ворожа куля впритул влітала в груди «Айдарівцю» – він покотив до лугандонів «репанку». Чи не символічно, що наше телебачення про таке не розповідає. А для чого ще більший національний підйом, ніж є?! Поки є люди на призовних пунктах – можна потиснути руку Пу. А як не буде бажаючих в АТО? Не дасте зброї добровольцям, щоб після перемоги над Пу – не пішли до Києва до По? Радив би усім владцям «крупного калібру» взяти за вчасний поки взірець долю всесильного Ахметки. Після української перемоги за загравання з Пу та фінансування сепарів йому теж настане Пі…

Джерело: http://zdolbunivsector.org/