Здолбунівчанка не змогла довести державі Україна, що вона постраждала від сексуального рабства

Здолбунівчанка, яку примушували за кордоном займатися проституцією і якій вдалося визволитися, не змогла довести державі Україна, що вона постраждала від сексуального рабства. Попри те, що статус постраждалого українські чиновники оцінили у мізер – трохи більше тисячі гривень, – щоб його отримати, жертві примусу доводиться пройти сім кіл бюрократичного пекла. Повідомляє Takeinfo

Міжнародна організація міграції (МОМ) визнала жінку постраждалою від сексуального рабства. А от в Україні, не надавши достатньої кількості папірців до Департаменту соціального захисту населення Рівненської ОДА (саме він опікується наданням відповідного статусу жертвам торгівлі людьми), вона не змогла довести, що працювала у секс-бізнесі з примусу. Відтак, на Рівненщині з початку дії Постанови Кабміну «Про встановлення статусу особи, яка постраждала від торгівлі людьми» від 23.05.2012 року, такого статусу не отримав ще ніхто. Хоча за останні 5 років понад 200 мешканців області зверталися по допомогу до громадських організацій та правоохоронних органів у зв’язку із трудовою та сексуальною експлуатацією. Про це розповіла голова правління Центру підтримки громадських ініціатив «Чайка» Лариса Гунько. З її слів, за останні два роки до центру «Чайка» звернулася 21 жінка, що поскаржилася на сексуальну експлуатацію, та п’ятеро чоловіків – на трудове поневолення. Усього в Україні, каже Лариса Гунько, семеро осіб змогли вибороти статус постраждалих. Причому, в двох випадках Міністерством соціальної політики (саме вони затверджують надіслані з областей матеріали) заявникам було спочатку відмовлено, але після оскарження таки надано відповідний статус.

За словами начальника відділу боротьби з торгівлею людьми та злочинами проти моральності УМВС Рівненської області Володимира Черначука, країни з найбільшим ризиком торгівлі людьми, це, насамперед, ті, де відбуваються збройні конфлікти – Іран, Ірак, Сирія. До ризикованих можна віднести й Росію.

Заманливі заробітки за кордоном (а дедалі частіше і в самій Україні) для багатьох наших співвітчизників нерідко обертаються трагедією, коли не те що грошей, а самим заледве вдається повернутися додому. Наразі торгівля живим товаром після наркоторгівлі є однією з найприбутковіших справ у світі. Однак нерідко у тенета ловців живого товару потрапляють не так з примусу, як через власну нерозсудливість і бажання будь-що влаштувати собі красиве життя. Певний відсоток жінок, погоджуючись працювати у секс-індустрії, наївно вірять, що зможуть самі собі обирати клієнтів і покинути роботу у будь-який час. Однак, те, що на них чекає на «робочому місці», у дійсності виявляється дуже далеким від намальованого в уяві. Можливо, історія Антоніни з Гощанського району (ім’я та деякі подробиці на її прохання змінено), що трапилася з нею кілька років тому, стане засторогою надто довірливим.
– Якось я зустріла своїх давніх знайомих Сашка та Ігоря, – ділиться сумним досвідом жінка. – Хлопці запропонували роботу в Росії, зазначивши, що виїжджати слід негайно, бо такий шанс (робота кухарем за 250 доларів на місяць), мовляв, трапляється раз на сто років. «Бери паспорт, речі і приходь завтра на вокзал, бо на таку роботу знайдеться десять охочих», – казали. Я не погодилася, але на вокзал таки прийшла, узявши паспорт. Удома сказала, що йду до магазину. Хлопці приїхали з друзями на двох автомобілях. Згодом Ігор поїхав додому збирати речі, а я з Сашком та його другом – до місцевого кафе. Невдовзі туди прибув Ігор і забрав мене до себе на квартиру, де пригостив шампанським та цукерками. Щойно випила келих, як одразу й «відключилася». Отямилася у незнайомому помешканні, роздягнена. Поряд сиділа незнайома дівчина, яка сказала, що я в Підмосков’ї і буцімто приїхала працювати повією. Я була шокована. Згодом з’явився Ігор і повідомив, що мій паспорт у нього, і я мушу відпрацювати витрачені на мене гроші. Змусив зателефонувати матері й збрехати, що зі мною усе гаразд.
Подальший сценарій, зі слів Антоніни, був традиційним – примушування до проституції, побої, перепродаж від одного сутенера до іншого, невдалі спроби втечі, корумповані працівники міліції, які, замість допомоги, здали дівчину тим же сутенерам за винагороду. Так тривало майже рік. Нарешті Антоніні пощастило втекти, розжалобивши таксиста, який возив її до чергового клієнта. Чоловік зателефонував додому до дівчини, надав притулок, доки приїхала її мама, яка через посольство добилася повернення доньки додому. Причому, зі слів Антоніни, в українському посольстві, куди вони звернулися за допомогою, їм були, м’яко кажучи, не раді.
Наразі, як каже Антоніна, болючі спогади про усі ці події трохи притупилися, адже минуло сім років. Нині молода жінка, яка після розлучення з чоловіком сама виховує доньку, розмірковує над тим, чи не варто ще раз спробувати «заморського щастя», тільки вже не в Росії. Адже вдома, як вона каже, сподіватися на гідне життя марно. Після того, що з нею трапилося, вона вважає, що стала більш досвідченою і вже так легко обдурити себе не дасть.
Щоб не потрапити в халепу
Як кажуть правозахисники, консультуючи тих, хто має намір виїхати на заробітки за кордон, фахівці не мають права відмовляти охочих від нехай навіть і ризикованих кроків. Можуть лише застерегти, попередивши про небезпеку та наслідки, роз’яснивши, як діяти у кризових ситуаціях. Зокрема, за словами активістів Центру «Чайка», вони усіляко намагаються захистити тих, хто свідчить у судах під час розгляду кримінальних справ за фактами торгівлі людьми. Можуть забезпечити таким людям притулок, соціальний супровід, адвоката. Допомагають працевлаштуватися, забезпечують лікування з подолання нарко- чи алкозалежності, на які потерпають чимало постраждалих.
Як каже Лариса Гунько, у людини є право свідомого вибору, але бути обачними при виїзді за кордон не завадить. Що ж повинно насторожити людину, якій пропонують роботу за межами країни?
– Насамперед, це дуже висока заробітна плата та необов’язковість знання мови, – говорить Лариса Гунько. – По-друге, це оформлення документів повністю за рахунок роботодавця. Людину хочуть поставити в безвихідь, вона потрапляє в боргову кабалу і повинна буде відпрацьовувати ці кошти.
Відтак, радять фахівці, перш ніж підписати договір, довіривши комусь пошук роботи за кордоном, як мінімум, слід перевірити у фірми наявність ліцензії на надання послуг із працевлаштування за кордоном, а сам договір показати юристу. Можна поцікавитися авторитетом фірми через мережу Інтернет. У Рівному, зазначають спеціалісти, є чотири фірми, що легально займаються працевлаштуванням за кордоном.

Світлана Калько для газети “Рівненська правда”