Здолбунівчанка Ірина: Про науку в Польщі. Шукайте себе

На прохання ЗС наша землячка Ірина, що нині живе і працює у Польщі, погодилась відповісти на декілька запитань про життя на польській землі. Із пари запитань виросли цілі оповіді. Сьогодні презентуємо другу історію про науку у Польщі.

Я вважаю так: якщо в голові є клепка, то не важливо, де отримувати освіту. Я вчилась у Першій школі Здолбунова: ми клеїли на зиму папером вікна з щілинами в півпальця, мили шматком мішка гнилий паркет на перервах, туалет був за школою, страх було туди зайти і влітку, і взимку, але це не заважало отримувати знання, представляти школу на олімпіадах, здавати нормативи в холодному спортзалі….

Якщо є ДРИК – Ти будь-де себе віднайдеш.  Це від Тебе залежить, як себе випозиціонуєш в житті!!!

Потрапити за гроші у польський вуз – без питань. Чи потягнуть це батьки?….Я думаю, це те саме, що їхати зі Здолбунова навчатися у Київ. Кошти на утримання більш-менш подібні. Звичайно, життя в Любліні набагато дешевше, як у Кракові і Варшаві чи Вроцлаві. Але й за 25 гривень маршруткою не доїдеш. В основному НАШІ їдуть учитися в Польщу на КОГО-НЕБУДЬ: це туристика, менеджмент.., але що дасть польский куплений диплом, якщо ти і так повернешся в Україну????? Інша справа – зачепитись тут. А це практично нереально. Чому? А зараз я відкрию болісну, але правду. Колись дуже давно, я почула такі слова від важливої в моєму житті людини: якщо хочеш стати КИМОСЬ – забудь звідки ти. Я подумала, як можна забути про СВОЇХ? А тепер, через практично 15 років, зрозуміла сенс цих слів. Я не шукала НАШИХ в Польщі: діаспори, клубів, зустрічей, фондів. Мене оточували поляки, я працювала у них для СЕБЕ.

 Це принесло ефекти. Наші за кордоном туляться до своїх, в ефекті – це нещасливі люди, які вічно плачуть, як там погано і як там страшно. При цьому роками так і не вивчили польської мови і навіть не знають за багато років, які шанси в них проходять під носом. Простий приклад. Через 20 тижнів моєї відпустки по догляду за сином я вирішила повернутись на роботу. Праці багато, не хотіла підводити колег та партнерів та й сидіти вдому не вмію. Ми почали шукати няньку для сина. Чоловік сказав: я хочу, щоб наш син володів гарною українською мовою. Практично у всіх моїх колег няньки – українки.  Також у багатьох українки приходять додому виконувати різні хатні роботи ( мити вікна, прасувати, прибирати і т.д). Сумлінні, пунктуальні та ….дешеві.

Я знайшла кілька оголошень та запросила кілька Пань з України на розмову. Причому ні одна з них не могла зрозуміти, що я не полька, поскільки мій акцент важко вичути для іноземців.

З 5 Пань чотири не прийшло  і навіть не перетелефонували з проханням перенести зустріч на інший термін. Прийшла одна дівчина зі Львова. У розмові з нею я довідалась про те, що закінчила вона Львівську економічну академію: рахунковість та аудит. В Польщі вже декілька років….прибирає помешкання, офіси ( нелегально). Не володіє польською мовою, тільки спольщеною львівською українською….

Потім ми відвезли іі до квартири, де декілька українців винаймували житло, а мій чоловік мені сказав: «Такі, як ця дівчина, НІКОЛИ НІДЕ СЕБЕ НЕ ВІДНАЙДУТЬ. І ОСВІТА В ТАКОМУ ВИПАДКУ НЕ МАЄ НІЯКОГО ЗНАЧЕННЯ…….

Сьогодні нашим сином займається полька. Якби Ти знав, яке велике значення має ПОЗИТИВ, який йде з глибини душі. А як-то кажуть, основна маса цих заробітчан – це люди, які втекли не від доброго життя. Одні себе в заробітках знайшли, інші просто кочують, плачуть, нарікають, але не роблять нічого, що могло б змінити їх життя. Сумно.