Запах Здовбиці

Попереджаючи негативні відгуки критиків та жителів славного села Здовбиці, відразу хочу зауважити, що все нищесказане написане не в результаті цілеспрямованого пошуку звалищ сміття, а просто в процесі невимушеної прогулянки на велосипедах у черговий вихідний день, тобто пройти повз них було просто не можливо. І ще одне, Здовбицю я люблю не менше за самих Здовбичан, адже сам прожив там чимало років.

Отже. В межах одного з історично-дослідницьких проектів щодо вивчення краєзнавства Здолбунівщини запропонував я товаришу поєднати корисне з приємним, тобто взяти ровери і проїхатися по старій гілці залізниці. Ця гілка (проектована чи реальна, ще уточняється) йшла в обхід Здолбунова, і відгалужувалася від основної залізниці київського напрямку після Івачкова у бік Здовбиці, петляла по окраїнам Здовбиці, і виходила на львівський напрямок під Глинськом (див. топографічну карта та сучасну супутникову карту). Так от, маючи цю інформацію, ми планували перевірити точність цих даних та в якому стані інженерні споруди (насип під залізницю, чи є залишки шпал, рейок, мости тощо). Відразу хочу зауважити, що окрім приємної прогулянки на роверах, гарної погоди та дослідження чогось невідомого, я спокусив товариша :) розповідями про царицю сіл і хуторів Здолбунівських – славетну у віках та непохитну і понині Здовбицю.

Вирушили ми зі Здолбунова, проїхалися по Мартинівці, по Шосовій і повернули на Третю, бо хотів показати пам’ятник Надії Петренко, зв’язковій УПА, котра загинула у 17 років.

І от від’їхавши від пам’ятника, метрів за 500, ми під’їжджаємо до містка через притоку Усті – річечку Безодня. Тут мій товариш вперше згадав мої слова про красу природи, показуючи на гори побутового сміття, навалених прямо в річку.

Говорю: – Чувак, така фігня буває, але далі всьо норм, краса нєопісуєма – гарантована.

Виїхали на вулицю Четверту і  добралися до Новомильського переїзду, там же знаходиться кінцева останівка маршрутки Рівне-Здовбиця.

Постояли тут трохи, подивились на паравози, вагони, гарних дівчат-залізничників і поїхали далі вздовж залізниці у київському напрямку. В’їхавши в посадку, котра тягнеться вздовж рейок, ми насолоджувались …. так, купами сміття. Це не просто викинуті папірці чи залишки пляшок з пива після пікніків, це конкретні купи сміття, котрі вивозять як на смітник і тупо там викидають. (фото тут не робив – не хотілось, та і було гидко). Далі стало трохи чистіше, і так ми проїхали десь 3,5 км, і не доїжджаючи Івачкова починається відгалуження цієї залізниці.

Навколо поля з кукурудзою, зернові вже прибрали, і тільки де-не-де трактори тюкують солому. Сонце світить, джмілі гудуть – красота. Погнали далі. Оскільки залишки залізниці – це інженерні споруди, котрі перш за все передбачаються вирівнювання перепадів висот для подальшого прокладання полотна залізниці, отже ми рухалися по насипу, де залізниці давно не було, але пролягала грунтова дорога. Праворуч та ліворуч – поля, вздовж насипу, також по обидві сторони – рівчаки, котрі лишились після вийомки грунту, необхідного для насипу. Після перших п’ятиста метрів красоти, кукурудзи, джмелів та настрою, котрий в мене почав був підніматися після жартів товариша “про офігєнну красоту Здовбиці”, ми почали проїжджати повз формєнного сміттєзвалища. Це купи будівельного, побутового, сільськогосподарського сміття, зваленого просто вздовж цього насипу у канаву. Притому, судячи з об’ємів,  звезеного автівками. І це ще літо – все поросло бур’яном, а коли немає зелені я уявляю яке там видовище.

Поїхали далі. Не дивлячись на цю пакость, краєвиди, звісно, неймовірні. Ось вдалині біліють ферми, от ліворуч дві Михайлівські церкви виблискують куполами, от видно центр із селищною радою.

Далі, за кілометр-півтора ми перетнули місток через Безюдню, котра тут завширшки всього метр. Водичка тут, на відміну від району вулиці Третьої, неймовірно чиста, як з джерела. Вмилися, освіжилися і вирушили далі. Перетнули трасу Рівне-Остріг. На відміну від першої половини шляху, тут інженери робили вже не насип, а вийомку грунту в горбаках, котрі починалися в цьому районі. Об’єм проведених робіт чималий і виглядає вживу це дійсно монументально. От тільки насолоджуватись цим прийшлось не довго, адже сморід стояв неймовірний. Притому сморід дохлятини, неначе десь в кущах валяються трупи свиней чи собак. Навколо – гори сміття скинутого прямо коло оселі у ці рови, і це сміття горделиво біліє на всю округу. Цей рів тягнеться майже до кладовища і дороги на Уїздці.

Перетнувши дорогу на Уїздці, знову починається насип, по котрому сьогодні пролягає грунтовка, потім знову вона в’їдається в горбаки, але далі ми вже не їхали – запланований маршрут ми виконали, але сказати про отримане задоволення – його не було. Ми просто їхали випадковим маршрутом – і навколо купи сміття. Чи то ми так втрапили і воно тільки там, чи дійсно навколо всієї Здовбиці – суцільне сміттєзвалище. Невже типовий Здовбичанин – це господар у своїй садибі, а все що поза – котиться до біса. Путін звісно ху**ло, але шось мені підказує що тут він ні до чого. Якось так, любі читачі.

Олексій Козачок

P.S.: Буду неймовірно вдячний всім, хто поділиться інформацією про залишки цієї гілки залізниці, та будь-яку інформацію про все, що з цими ровами пов’язане.