Як із здолбунівського стадіону час та обставини зробили пасовище для кіз

Класичне правило, що найкращий захист це напад, гарно засвоїли деякі  “свідомі” наші співгромадяни. Те що фізкультурно-спортивне господарство в районні перебуває в не дуже гарному стані ні для кого не секрет. І причина  цьому зрозуміла – відсутність коштів. Їх в бюджеті за останні  двадцять років завжди не вистачало.

 Хто пам’ятає, той підтвердить, що за ці двадцять років це господарство практично не змінилося.  Здавалося б, що будь які ініціативи щодо покращення ситуації повинні були б вітатися. Однак  як тільки я запропоную якісь ідеї (чи то залучення приватного інвестора для будівництва спортспоруд, чи підвищення ефективності використання стадіону, чи поліпшення роботи спортивних шкіл) мені кажуть мовчи, ти нічого не розумієщ, і, взагалі ти колись розвалив і розікрав стадіон “Колос”. І зразу конструктивна розмова переводиться в інше русло. Доводилося це чути навіть від деяких колишніх високопосадовців району і міста. Звичайно, набагато простіше нічого не робити, залишити все так як є, та ще й критикувати  когось, до того ж не зовсім володіючи ситуацією.

 Так от, про стадіон ”Колос”. Дуже хочу розставити всі крапки над і, позаяк подібні закиди повторюються час від часу.

 З 1992 року я працював на посаді начальника відділу  фізичної культури і спорту райдержадміністрації. На той час стадіон “Колос” перебував на балансі райради ФСТ “Колос”.  Це було  незавершене будівництво. Останнє надходження коштів на будівництво було з державного бюджету десь в 1992- 1993 роках  на суму близько 1 млн. крб.  До речі, тоді ці гроші так і не були освоєні до кінця, тому що надійшли в кінці року.

Після того фінансування зупинилося зовсім. Настав період безгрошів’я. Розформували будівельну групу, звільнили працівників, в т.ч. сторожа. І після того почалася справжня вакханалія: згорів будівельний вагончик і разом з ним скло, яке було придбано на весь спорткомплекс, по ночах навколишні сусіди, які будувалися успішно здобували собі цеглу з стін, вирізали металеві рамки огородження і т.д., словом брали все що погано лежало.

Якраз в той період і відбулася передача незавершеного будівництва спорткомплекс “Колос” для дитячо-юнацької спортивної школи, яка підпорядковувалася на той час відділу фізкультури і спорту РДА. Комплекс то передали, але коштів на його утримання та охорону в бюджеті було рівно 0 грн. Тому ми разом з директором ДЮСШ зіштовхнулися з тими ж самими проблемами. Особливо дошкуляли розкрадачі цегли. Дійшло до того що після їх “роботи” впала частина перекриття 2 поверху. Що ми тоді тільки не робили: організовували нічні чергування працівників школи, ловили за руку злодіїв, записували номера машин, надавали цю всю інформацію в міліцію, писали відповідні заяви в міліцію, але (потрібно пам’ятати ті часи) реакції правоохоронних органів не було практично ніякої.

Крім того наголошу ще, що незавершене будівництво було не огороджене, постійно контролюючі органи робили приписи, будівельні руїни тягнули як магніт дітей та молодь. А хто міг дати гарантію що в будь-який момент споруди не продовжать руйнуватися далі, і не впадуть комусь на голову? До речі це могла бути кримінальна справа для директора.

Тому ми вимушені були звернутися до районної ради з проханням врегулювати проблему. Внаслідок цього звернення, відповідними службами РДА було проведено обстеження незавершеного будівництва, признано його аварійним та  прийнято рішення районної ради демонтувати аварійну будівлю легкоатлетичного манежу. 

З того моменту вся відповідальність за демонтаж споруд та вивіз будматеріалів покладалася на районний фонд комунального майна. Кошти  від реалізації всіх ліквідних матеріалів, як я розумію, поступили в районний бюджет. Мене, як начальника відділу фізкультури і спорту,  в ці справи не посвячували. Якщо кого цікавить якісь документальні підтвердження, напевно, їх можна знайти в архівах районної ради.

Що стосується металевої огорожі спортивних майданчиків. Згідно договору між ДЮСШ та  Здолбунівським механічним заводом вона була демонтована та з наявного матеріалу було виготовлено конструкції  декоративної огорожі. Ними було пізніше огороджено територію ФОК ДЮСШ по вул. Старомильській 25а. Всі документи по цих конструкціях повинні зберігатися в бухгалтерії ДЮСШ.

Підсумовуючи викладене, хочу сказати, що жодної хвилини не сумнівався у правильності прийнятого на той час рішення по наступних причинах:

–    держава в середині 90-х років не могла забезпечити належного зберігання та утримання майна.  З варіантів втратити все чи зберегти хоч щось, було вибрано друге;

–        неможливість огородити і охороняти територію могла призвести до потрапляння сторонніх осіб та  отримання ними травм;

–    гігантська спортспоруда, загальною площею більше 10 тис. м. кв., запроектована в 80-х роках минулого століття, в нових ринкових умовах по перше — фізично не могла б бути добудована через банальну відсутність коштів (це підтверджують розміри фінансування галузі за  22  останніх років). По друге –  якщо уявити, що спорткомплекс добудували б, тільки можна подумати скільки лише технічного персоналу потрібно для його утримання (не менше 10-15 чол.), та коштів на оплату комунальних послуг (напевно мільйони). От і рахуйте чи зміг би районний бюджет утримувати такого монстра. І по третє — згідно статзвітів, кількість учнів двох спортивних шкіл району складає близько 600 чол. (це з сільськими філіями та видами спорту, які в залах, як правило не займаються — велоспорт, футбол). Також врахувати ще доросле населення, яке веде активний спосіб життя, то явно для невеликого районного  центру такий гігант  економічно не вигідний та не доцільний. А якщо вже бути зовсім цинічним, враховуючи реалії сьогодення, рахую що нам ще дуже повезло, що цей спортивний обєкт не був добудований. Тому що, ні район ні область його би не “потягнули”. І могло б виглядати як у народній приказці, що тяжко нести, але шкода кинути.

І на завершення. В ідеалі для міста і району потрібний компактний комплекс з універсальним спортивним залом розміром 25 х 45 м., залом загальнофізичної підготовки, кількома роздягальнями, та відновлювальним центром. В такому комплексі могли б знайти притулок всі секції спортивних шкіл, та всі бажаючі оздоровитися з числа дорослого населення. Він має працювати щоденно  з 7-00 ранку до 22-00 вечора. Тільки тоді можна говорити про ефективне його використання.  І реалізувати такий проект, враховуючи реалії сьогоднішнього дня можливо. Але  лише об’єднавши зусилля та кошти місцевої громади і приватного бізнесу. В іншому випадку кози і далі будуть дякувати за гарний випас на спортмайданчиках.

 Олег Панасюк, депутат Здолбунівської районної ради.