Я за реформи, але не у моєму селі

Думками ми прагнемо бути кращими. Дивлячись фільми, та оцінюючи ситуацію навколо, порівнюючи її з буденністю інших, завжди віримо в краще, сподіваємось на те, що зло буде покарано, добро переможе, головний герой виживе. Ми завжди думаємо про когось, забуваючи про себе – забуваємо, що кожен є невід’ємною одиницею суспільства, і якщо стараємось бути кращими, то лише для себе.

Ми багато пройшли, багато пережили, а ще більше забули. Але чомусь у тій чи іншій мірі не хочемо змінюватися як особистості, та продовжуємо пливти за течією, спокійно сприймаючи реальність з притаманною логікою, аби краще було лише собі.

Останнім часом багато хто став великими патріотами: засуджуємо корупцію, та з презирством відносимося до хабарників, політичних злочинців. Та ми можемо начепити прапор України на машину, та проїхати пішохідний перехід не пропустивши пішоходів; можемо гучно вилаятись в громадському місці, навіть якщо там є малолітні; будучи пішоходами, можемо перейти дорогу на червоне, бо так швидше – ми робимо те, що простіше нам, забуваючи про оточуючих. Ще сконцентрую свою та вашу увагу на чистоті міста, на чистоті окремих територій, які я часто відвідую. Є у місті багато місць, облаштованих для відпочинку чи, краще сказати, місць, які облаштовують люди особисто під себе. Кожен хоче розслабитись, набратись позитивних емоцій, відпочити, вигуляти себе чи свою собаку, показати дівчині-підлітку свою крутість та «лУбоФФФ» зламавши дитячу гойдалку чи розмалювати фасад будинку, викинути чи розбити пусту пляшку з-під алкоголю, плюнути під ноги іншим перехожим, чи викинути в траву використаний шприц.

І байдуже що потім, головне, що класно і без лишнього «напрягу» зараз. Таких прикладів безліч щодня. Найсумніше те, що подібне дрібне хуліганство якогось певного віку та соціального статусу не має. Та не звертати увагу на таку брутальність – це схвалювати подібні дії. Невже всіх це влаштовує? Гнилість таких вчинків відображує таку саму гнилість у головах.

Сьогодні мені допекла стандартно нерозумна і не дуже корисна для здоров’я відповідь дрібного хулігана: «дядя, іді гулять дальше», після якої хотілося підійти і добре всипати пацану. Зміни починаються з кожного. Та вони даються складно, по собі знаю, а глобальні зміни починаються із виховання дітей. В дитину легше закласти правильні моральні принципи із самого початку, ніж перевчати дорослого. Та дорослі своїми діями та вчинками повинні показувати приклад молодшому поколінню. Ми маємо 24 роки Незалежності, але етап змін нас, незалежних, почався зовсім не давно. Знаю, що пройде не один рік, а то й десяток, коли наша країна, яку ми так любимо, зміниться – стане чистішою, поряднішою, заможнішою, і люди стануть добрішими.

Хочеться лише одне – пришвидшити цей процес, хочеться не шукати крайнього. Ми, м’яко кажучи, здивовані від тих реформ що проводить уряд, ми не дуже задоволені цінами на товари та послуги, не дуже задоволені їх якістю. Але за що нас хвалити? Чому нас поки що не варто порівнювати з економічно розвиненими країнами світу? Тому що ми пасивне, малоосвічене суспільство, яке і досі вважає, що у наших проблемах винні не ми, і думає, що хтось мусить допомогти; суспільство, яке розповідь про зміни з фантазією починає з «якби ж…».

P.S. путін х…о? так, звісно, але навіщо це писати в громадському транспорті?

Олександр Проць