Виїхала на Донбас, але довго там не змогла – повернулась на Здолбунівщину

Художниця з Луганської області Яна Униченко розписала стіни у музейній кімнаті, присвяченій АТО, яку відкрили на Рівненщині. Коли їй запропонували взятися за цей проект, спочатку злякалася. Все-таки надто болюча і серйозна тема. Але очі бояться, а руки роблять. Яна почала працювати. І була дуже вражена, коли до неї підійшла жінка, чий 20-річний син загинув на сході, і почала дякувати…

Яна Униченко – родом із селища на Луганщині, яке знаходиться поблизу кордону з Росією. У місто Здолбунів, що неподалік Рівного, вона приїхала два роки тому. За цей час привітна невисока дівчина, яка належить до людей із обмеженими фізичними можливостями, розмалювала в українському стилі фасади 7 під’їздів багатоповерхівок. Потім її запросили декорувати стіни одного з університетів. Там зображала квіти, бо вони, за словами художниці, несуть радість. А одна з її останніх робіт – про війну.

«Розписувати залу в музеї, присвячену АТО, мені запропонував директор закладу  Олег Тищенко. Він хотів, щоб за таку роботу взялася саме людина з Луганщини, щоб був відчутний її погляд  на цю трагедію. Я, чесно кажучи, такою пропозицією була збентежена. По-перше, через обсяг і складність робіт – малювати потрібно було на верхній частині стіни, під стелею,  а в мене такого досвіду не було. По-друге, я ніколи не бралася за тему війни, – розповідає Яна Униченко. – Але я почала шукати фотографії з зони АТО, слухати музику і думати про сюжети, які можна було б зобразити. Не хотілося, щоб це було щось криваве, сіре і моторошне. Але цей розпис мав торкати душу, проймати.  В результаті мені поставили риштування, щоб можна було працювати на висоті, і я взялася за роботу».

Стела з написом «Мамо, я повернусь», обійми, пожежі, солдати, зруйнований міст, рука, яка стискає оберіг, дорога, яка йде на Луганщину і око зі сльозою… Це символ України, яка спостерігає за всім тим, що відбувається на Донбасі, пояснює свій задум художниця.

Тим часом одними із перших експонатів цієї музейної кімнати стали речі загиблого 23-річного «кіборга» зі Здолбунова. Їх зі сходу привезли волонтери. Рідним, які тяжко переживали це горе, відразу передавати речі не наважилися, покинули у музеї. Потім матір дещо забрала, а частину лишила . А пізніше і інші батьки, чиї сини не повернулися з АТО, почали приносити речі…

«У цій музейній залі доволі висока стеля – 3,6 метра. Якраз верхню частину стіни і хотілося розписати. Запропонував зробити це Яні Униченко. Адже вона – з Луганської області. А хто може відтворити атмосферу Донбасу краще, ніж людина, яка там народилася і виросла? – пояснює директор Здолбунівського краєзнавчого музею Олег Тищенко. – Яна вирішила, що буде робити колаж із сюжетів про Майдан і війну на сході. Одним із них стало поле соняшників. Вони стиглі, вони перегорають, але їх ніхто не чіпає, бо там табличка з написом: «Увага, міни»… Ну хто міг краще передати думку? »

Художниця працювала над цією музейною кімнатою упродовж кількох тижнів. Її вже відкрили для відвідувачів. Тим часом Яна переконує – розпис повною мірою ще не завершений, тому вона продовжить роботу.

«Я, відколи переїхала у Здолбунів, два роки не була на Донбасі, – каже художниця-переселенка. – І нещодавно вирішила туди поїхати. Планувала пробути там тижнів два. Але не витримала – повернулася раніше. Було дуже важко. Ти туди тільки заїжджаєш, і не розумієш, у якій країні знаходишся. Ці емоції складно описати словами. А коли повернулася сюди, відчула себе іншою людиною. У мене наче сили додалося і бажання працювати. Для України».

Тетяна ІЛЬНИЦЬКА, Рівне