/ ЗЕОН / продовження Не такі страшні ті тамбовські вовки…
День третій. Тамбов.
Тамбов. Тамбовська губернія. Борис і Микола Чичеріни – відомий меценат і дипломат, Євгеній Боратинський – російський поет, відома, за радянських часів, партизанка Зоя Космодем’янська, знаменитий російський композитор Сергій Рахманінов – ці імена пов’язані саме з Тамбовом, вони тут жили, творили. Це – російська глибинка, російське чорнозем’я, житниця Росії. Саме тут справжня зима: зі снігом, з морозами і заметілями.
Ми приїхали рано-вранці, ще було темно. Але пролітав легкий сніжок, під ногами потріскував льодок – тут була зима. Зустрічали нас двоє: Міша Прудніков, справжній російський ведмідь, з маленьким українським прапорцем та Єлєна Зуєва, рудокоса російська красуня, яка працює у обласній державній адміністрації (основна робота) і займається громадською діяльністю (хобі). Зразу завезли у готель «Державинская», де ми зареєструвались, залишили речі і майже відразу почалася робота.
«Жити й навчатися у Росії»
До нас під’їхала третя з організаторів – Даша Зотова, студентка Тамбовського державного університету ім.. Г.Державіна, і ми обговорили нашу програму на п’ять днів. Хоча була неділя, але вже на сьогодні була запланована зустріч із помічником проректора з міжнародних зв’язків ТДУ . У місті існує два університети – це гуманітарний (ТДУ)та технічний(ТТДУ). Між ними йде боротьба за абітурієнта, який ще є школярем, тобто у 11 класі. Крім того, що є підготовчі курси. Вузи проводять і власні олімпіади, перемігши у яких, три учня, що стали переможцями, автоматично, після здачі ЄДЕ (єдиного державного екзамену), стають студентами вузу. Крім росіян, у вузах вчаться і іноземці тих країн, з вузами яких університет підписав договір про обмін студентами, зокрема з Китаєм, Македонією (з українськими вузами поки що таких договорів немає). Усі живуть дружно, працює студентський профком.
Після зустрічі Даша вирішила познайомити нас із рідним містом. Тамбов – обласний центр, але як місто – досить старий, буде святкувати 375-річчя. За величиною приблизно такий, як наше Рівне, але за зовнішністю – як наш Здолбунів: у центрі – старі будинки, одно-, двоповерхові, а спальні райони, багатоповерхівки, далеко у стороні. Декілька православних храмів, гарно оформлених, стіни розмальовані дуже майстерно (у нас не так). В одному розпис стін здійснено у сіро-білих тонах, ніби простим олівцем. Біля табличок з назвами вулиць висять також історичні довідки: як вулиця називалась колись, чому була так названа, на честь кого і яка її протяжність.
Є два кінотеатри, драмтеатр, стадіон і каток, де якраз зустрічались хокейні команди Тамбова і Липецька, дві великих центральних вулиці Совєтская і Інтернациональная. Стоїть великий сердитий пам’ятник Леніну на центральній площі та погруддя Державіна на бульварі. Є музичне училище, медичний інститут у складі гуманітарного університету. Є також музеї та картинна галерея, де ми побували. Біля Тамбова стоїть усадьба мецената Б.Чичеріна, в якій зараз розміщено дитячий будинок, а у гуманітарному університеті створено Чичерінський центр, який займається збором матеріалів про цю людину і навіть вже випустили книгу, в яку ввійшли мемуари Б.Чичеріна та публікації про нього.
Ми проходили по місту до пізнього вечора. Почав іти невеличкий сніг, який налаштовував нас на спокійну розмову ні про що, будинки замальовувались у тихий сіруватий колір і різкі тони розмивались і переходили у напівтони. Ми втомились. Але коли прийшли у готель, то знайшли у собі сили ще проговорити до опівночі за чашкою чаю, щоб скласти докупи думки і з’ясувати для себе одне: нам тут подобається; початок хороший і є надія на результативність усіх п’яти днів перебування. Нарешті хлопці настільки втомились, що потягнулись у свої номери спати. Завтра потрібно було встати о сьомій ранку (дві години різниці з київським часом, а тому встати потрібно було о 5-ій. Про це ми вже думати не хотіли).
Завантажується ...