Важко побудувати те, що не можеш уявити

Щоб побудувати іншу країну –  її потрібно уявити новою. Як це зробити? Побачити, як живуть інші,  та взяти від них найліпше, не забути найкраще, що є в нас і все разом адаптувати до сучасних реалій життя в Україні.

Хто може це зробити? Ті, хто вміють мислити, переконувати, яким довірять, які  їздили за кордон і бачили, чули…

Хто у нас їздив за кордон і з якою метою? Статистика каже, що 77% українців НІКОЛИ за межами кордону не були. І з тих 23%, хто був, половина, напевне, бачила лише море й пісок або гірськолижний курорт. Іншу половину можу розділити на дві частини. Чиновники, які бачили, чули, але не запам’ятали для чого і куди їздили. Бо ні звітів про такі подорожі, окрім сухих інфоповідомлень немає, ні наслідків цих поїздок у вигляді прийнятих рішень. Чи то короваї смачні там були, чи пиво пінисте. Решта 5-7% чиновники, громадські активісти, журналісти і небідні люди, які бачили, чули, запам’ятали, розказують і показують, приклади роблять, але хто їх чує? Всі ті ж  77% відсотків, які не можуть цього уявити, а отже, і повірити, оскільки самі ніколи не були за кордоном.

Без довіри й уяви – ніяк, тому вкрай важливо берегти те, що маємо, та привносити нове й корисне від кращих закордонних практик.

Курс  долара імені Гонтарєвої вже 25 грн, а це означає, що працює більшість із нас за 100-200 доларів в місяць, яких вистачає на їжу й дешевий одяг та китайські іграшки дітям. На закордонний відпочинок, не кажучи вже про освітні, культурні, екскурсійні подорожі мова не йде, а значить, відсоток «прозрівших» від побаченого стилю життя у Європі не збільшиться, а отже, віри й довіри до нових ідей, які звучать з вуст 5-7% сумлінних, теж.

Як не дивно, але звичка – друга натура, і це правда. Коли тиждень, другий не харкаєш на зупинці автобусній, не лузаєш насіння на вулиці чи на стадіоні, не паркуєш авто на тротуарі, не розмахуєш руками в кафе, не пишеш ручкою дебільне «тут був Вася» на дереві у міському парку, тим більша ймовірність, що, повернувшись додому, теж не захочеш цього робити.

Але коли співвідношення 77 на 7, то шанси бути білою вороною і незрозумілим самі розумієте які.

Маленький приклад із сесії однієї із сільських рад на Рівненщині.

Група волонтерів (!!) безкоштовно (!!) на території села, на місці колишнього смітника (!!) зробила тогоріч дитячий майданчик (!!). Діти були задоволені, жителі прилеглих будинків теж, пластуни місцеві і заїжджі волонтери під дощем встановили цей майданчик та задоволені поїхали до іншого села робити добре діло.

Минув рік чи трохи більше, і ось на сесії сільської ради ставиться питання про ДЕМОНТАЖ дитячого майданчика, тому що …СМІТТЯ немає куди виносити з кладовища, і його почали зносити знову на дитячий майданчик, який став заважати горам сміття. І підстава нібито законна є: під час встановлення волонтери не узгодили місце для нього і сесія не приймала відповідного рішення. Люди, сільські депутати, реально вимагають у сільського голови зняти гойдалки, щоб там складати сміття. Вони – депутати, їм видніше, здається, серед них більше, ніж 77%, ніколи не бачили і не побачать з таким курсом від Гонтарєвої, що таке волонтерство, праця на благо громади, дитячі майданчики і місця для збору сміття, які одне одному ніде у цивілізованому світі не заважають.

Чи візьме сміття гору над дитячими усмішками у цьому селі, і чи готові ми будувати нову країну із таким сміттям у наших головах…

Микола Орлов