Варшавські непутьові замітки. День 5.

 Обговорення всього стажування за участю групи та представниці фонду NED. Всі по черзі мали змогу проговорити про побачене, почуте і висловити ідеї, які виникли на цій основі. З’ясувалось, що не всі ми вміємо чітко висловлювати свої думки. Сторонній людині важко було зрозуміти напівречення, подяки і завірення у тому, що ми йдемо правильним шляхом і дії робимо ті ж самі, от тільки чомусь результати інші. Дуже правильні акценти були про дух країни, населення, а не лише механіку тих чи інших заходів. На завершення і організатори, і самі учасники стажування хотіли вийти на прогрес у своїх проектах, з якими кожен із нас їхав до Польщі або на нові ідеї, які варто реалізувати на Батьківщині. Деякі зміни у проектах були кардинальними. Марта від теми безпритульних тварин розвернулась в сторону клубу самотніх батьків, Олександр – директор школи – залишився вірним своєму бажанню зробити сучасний спортзал у сільській школі, Жанна взялася за допомогу у просуванні сайту добрих справ, бронебійна сила нашої групи – тріо бібліотекарів – залишилось не тільки задоволеним, що «поконали другу сторону», а й переконались, що йдуть правильним шляхом, що то за шлях і конкретно які проектні дії мають бути, радистки Кет залишили для себе (може, це просто я був у танку і не зрозумів). Прикольний дует, Сашко та Віталій, із Дніпропетровського краю досить наполегливо рухали тему табору молодіжного з майстер-класом із анімації. Мені сподобалось, щось із цього я взяв і для своєї ідеї. А ще Віталій пообіцяв видати аудіо-книгу-путівник «Варшава пішки або чому 117 – це не 171» :) Співавторами по праву будуть той же Олександр і я. Які ідеї більше всього до вподоби стали мені: суспільна толока на території якоїсь зони навчання або відпочинку із спорудженням із власних або підручних матеріалів екологічно чистого осередку агрокультур і зони релаксу; використання відео- та аудіозасобів для ілюстрації складних аналітичних матеріалів. Запровадження постійно діючих акцій від газети, які можна оцінити в часі за результуючими показниками і в динаміці.

Останнім пунктом програми був фонд «Нічиї діти». Там було складно. Бо тема дітей, насилля над дітьми не із легких. І треба віддати належне полякам,  із презентованого ми побачили, що ця тема має багато прибічників, і захист дітей, попередження насильства йдуть на національному рівні і досить креативно.

Програма вичерпана. Мексиканський ресторан. Забіг на 40 хвилин по крамницях за подарунками, за півгодини до відправлення ми на вокзалі. Раді всі, тільки їдуть додому не всі. Лучанка, а нині киянка, Юлічка взяла квиточок на наступний день :) А я-то переживав, що не виїду-виїхав. Легка митниця, весела компанія, і.. самотній о 4 ранку покинув потяг, решта рухалась до Києва, а потім ще далі по домівках.

Микола Орлов