Усіх небайдужих просимо долучитися врятувати життя Денису

Епіграф: «Хлопець не з простої сім’ї і

за свідченнями педагогів мав проблеми

із дисципліною та відвіданістю школи…»

Маючи педагогічну освіту, можу сказати: бачив різних дітей. Хороших і злих, сміливців і боягузів, балаболів і тих, хто робить справу без оголошення «добрих намірів». Усе, зрештою, як і в дорослих!

ПРО ДЕНИСА – ХЛОПЧИНУ-ВОЛОНТЕРА

Дениса Лукашука привів до музею його батько – Ігор Майнгард. Про Ігоря ще колись напишемо окрему історію, адже цей сміливий чоловік відпахав у складі українського контингенту в Іраці цілу ротацію. Нагороджений урядовими нагородами тощо. А допитливий Денис просив йому показати музей, а згодом – приходив у липні, серпні та вересні 2015-го допомагати реальною дитячою роботою, аби швидше наповнені музейні зали стали відкритими для усіх. Можливо, у тому полягало Денисове «неблагополуччя» (це слова, нібито, його вчителів), а можливо, у тому, що разом з ним почала приходити до музею його 6-річна сестричка Міла. Але хто винен, що у місті дітям 6 – 13 років нікуди подітися? Мультики подивитися – ніде, в комп’ютерних клубах – лише «стрілялки» і лише за гроші! У бібліотеки за комп’ютер приходять ті, кому батьки категорично заборонила компа вдома! Організованого для підлітків дозвілля – мало! Що ж, тоді давайте розсусолювати про «неблагополуччя» дітей? Чи може поговоримо яких «професорів» чи наркоманів виховали наші любі шкільні педагоги? А вони самі – благополучні?!

Звісно, дитяча праця – річ особлива. Все, що можна було довірити Денису чи Мілі – вирвати кілька бур’янів, чи скласти дрова, якими планували топити взимку. Але й це – реальна робота, а не тріпологія про волонтерство і позування для однокласників. Тому бажаю Денису пошвидше виздоровіти, оговтатися від опіків і пройти складну процедуру пересадки шкіри та переливання крові. І все буде добре. І усім «благополучним» вчителям Господь віддасть належне для їх дітей та онуків. А ти, Денисе, тримайся.

Кошти для Денисового лікування можна здати в скриньки допомоги – вони розташовані у тих, хто погодився допомогти: мінімаркет «Центр»  на вул.Хмельницького; продуктовий магазин «Сова» на Фабричній; хлібний відділ на ринку «Катеринівський» (Шкільна); магазин «Близенько» на Шевченка та скринька допомоги в Свято-Успенському храмі на вул. Огієнка.

Супермакет «Колібріс» поставити скриньку не дозволив. Що ж, це їх «благополучний» вибір!

Директор ЗРІКМ Олег Тищенко