Учасник здолбунівського скайп-чату ділиться сокровенним

Започаткований у Здолбунові скайп-чат все частіше стає місцем зустрічі і обговорення у інтернет-просторі здолбунівчанами і не тільки питань про повсякденне життя. Один із учасників цього товариства вирішив поділитись своїми думками, а ЗС, із дозволу Алекса, друкує це на ваш розгляд. Читайте, не впізнаєте себе?

Уже пізня година, але сон чомусь не приходить. Голова як і вчора, так і позавчора забита різними думками про моє буття. Але чому моє? Мабуть, більшості людей, нас, українців, які прагнуть жити в гармонії, душевній та матеріальній злагоді. Людей, які думають та сподіваються, тих, хто поки вірить в славне майбутнє,  вважає себе  невід’ємною частинкою славної України. Але чи дійсно наша країна така славна, як її оспівував великий Шевченко чи інші не менш відомі поети? Так, звичайно, можна подумати та згадати шкільні часи з вивчення історії, чи літератури … і осмислити, скільки пережила наша країна, щоб стати справді державою самостійною та суверенною, з конституцією, з правами та обов’язками, з демократією… І ще раз з демократією, з вільнодумством, з переконаннями, які можна вільно висловлювати… Але що ми маємо, на  чому ми зупинились, а, може, взагалі не зупинялись і здали добре назад? Згадую перші роки незалежності, перші вільні кроки, перших наших президентів, перші комісійні магазинчики, перший легальний бізнес. Як було все важко, починати країні жити фактично з нуля. Бандитизм, гіперінфляція, зубожіння промисловості, виробництва, сільського господарства. Ми тоді все спихали на владу на перших президентів, в чиїх руках вона була. Але там, де є погане, завжди було щось добре.

Минуле завжди залишиться минулим, його не зміниш, а лише приймеш. Зараз у нас сьогодення, майбутнього нам не знати, але хочеться вірити в краще, вірити та сподіватись. Та будучи реалістом і тверезо оцінюючи нашу політичну та економічну ситуацію в країні, варто задуматись, що далі? А може і взагалі не думати, жити сьогоднішнім і гнати все до бісу.. Але як не думати після підняття цін, здорожчання вартості комунальних послуг, відновленню пені за її прострочення, збільшення вартості енергоресурсів? Як вижити родинам в час безробіття? Я взагалі не можу зрозуміти, як держава може допустити збільшення тарифів? Невже країна недостатньо себе забезпечила потужними електростанціями, тощо? Чому нам вигідно купляти свинину чи буйволятину в Бразилії, а цукровий буряк в Білорусії? Чому нам вигідно підвищувати вартість пального, спираючись на світове здороження нафтопродуктів? Якщо так розмірковувати, можна взяти до прикладу американський долар, який відчутно втратив в ціні майже у всьому світі, а в нас набирає обертів. Чому молоді сім’ї не можуть окремо влаштовувати своє життя? Тому що ціни на ринку нерухомості навіть на вторинне житло неосяжні молодим людям. Як може квартира в старих будинках чи панельках коштувати десятки тисяч доларів, звідки береться ціноутворення, та як воно регулюється.  Відповідь на все приходить швидко: всьому виною – гроші, та недостатність мозкових клітин у більшості індивідуумів.

 Щодо грошей все ясно: чим більше,  тим більш скупішими ми є, тим більше нам хочеться плювати на інших та жити в своє задоволення – це сутність  більшості людей. Судячи з того, які машинки катаються нашими розбитими і не дуже дорогами і які будиночки височіють поміж них, можна стверджувати, що гроші в державі є, в людей так само, але поділені вони якось вже несправедливо. Адже нормальна розумна людина розуміє, що як би вона не працювала, чим би не займалась, якою б розумною не була, вона не буде мати тих самих благ….  як в багатого сусіда, принаймні чесно. Виходить те, що наша влада з державою разом спонукає наших громадян до злочинності, яка вже і так набирає чималих обертів. Сміюся з кримінальних хронік  типу «на Поліссі браконьєри незаконно видобували бурштин і продавали (немає значення кому), тому завдали шкоди державі на 5, 6, 10 тис. гривень» Завдали шкоди державі? А що держава реально зробили для цих людей? Чи не обкрадає вона щоденно? Злочинність була з давніх часів і буде до скінчення віків, але є різні фактори та чинники, які її спонукають. Хоча це зовсім вже інша тема.

Недостатність мозкових клітин. Можливо, характеризується генами, шкідливим середовищем, наслідками Чорнобильської катастрофи, недостатнім вихованням дітей в сім’ях та школах або як взагалі щось нереальне: космічним впливом, карликами інопланетянами, чупакабрами – не важливо. Але все  формується в дитинстві. Хтось розвиває свої здібності, хтось притуплює. Але більша частина живе і притуплює: ми вже не можемо самостійно думати, робити висновки, керуватися емоціями.  не завжди добре вчимося в школі чи в інституті, бо добре знаємо, що багато просто можна вирішити хабарництвом, зв’язками, кумівствами, панібратієм. А потім висококваліфікований дурень керівник,  бізнесмен, політик чи президент. Великі праці наших великих політиків стосовно недавніх кодексів заслуговують аплодисментів, хіба що у комедійному  жанрі.  «Гарні» політичні передачі ідуть у нас по телебаченню, можливо, з великими рейтингами. А що вони дають пересічному українцеві? Абсолютно нічого – вода і більше нічого. Ми можемо клясти і звинувачувати в своїх бідах владу, щось інше, себе, в останню чергу, і то не завжди. Ця влада прийшла і, мабуть, буде ще довго. Звичайно, можна сказати та доказувати, що вибори були сфальсифіковані чи ще щось, але все-таки ж велика частина з нас хотіла при штурвалі бачити цю владу, владу, яка зараз не працює.

Це лише маленька частина того, що в мене на думці, але і того вистачає, щоб виїхати та пошукати рай десь там, де будуть цінувати. Хоча пишу і сам сміюся: кому ми треба, лише одиниці за кордоном досягають омріяного. Хочу бути тією одиницею там, а не тут. Там одиниця – це індивідуум, тут одиниця – це ще один штик у штахетнику таких же як ти.

 Алекс