Слово про вчителя, або результативна наполегливість Валерія Чуйка

автор підписує ЗЕОНу книгу

Як часто ми згадуємо про своїх учителів? Як довго ми їх пам’ятаємо? Завдяки чому вони залишаються у наших серцях? На ці питання кожен може дати свою відповідь. Тому що всі ми вчилися у школі і знаємо, що вчителі бувають різними: суворими і з гумором, крикливими і мовчазними, завжди усміхненими і похмурими, але оцінюємо ми їх у дорослому віці, в основному, за одним критерієм: дали знання чи ні. Так було завжди. Так було і у 1955-1986 роках. Цілі покоління учнів та батьків Здолбунова тих років виросли з іменем учителя, який не забутий і досі: Ігор Миколайович Кондрацький. Його згадують як Учителя з великої букви, як Педагога. Саме на честь його відбулися збори, куди прийшли усі, хто пам’ятає його, хто вчився у нього – усі, кого запросили у суботу 23 червня 2012 року на презентацію книги «Серце Вчителя», яка написана про Народного Вчителя Здолбунівщини Ігоря Кондрацького.

Ідею написати книгу про свого учителя та класного керівника довго виношував у собі його учень Валерій Чуйко, маючи перед собою приклад далекого села Кобеляки, яке випустило книгу про своїх земляків.

Підтримали п. Валерія Олег Тищенко, який допоміг укласти книгу, та Володимир Остапук, що допоміг з пошуком матеріалів, а також Микола Погонський, який допомагав технічно.

І, звичайно, не обійшлося без тих людей, у кого в пам’яті назавжди залишився образ учителя – це його учні, колеги, земляки, які згадують про нього на сторінках книги.

Презентація – це офіційний захід, але у суботу все було зовсім інакше: клас фізики у школі №1, де працював Ігор Кондрацький, люди різного віку, які пам’ятають його, дочка п. Наталя, яка приїхала з Києва,  і… вино, яке колись було зроблене за рецептом Кондрацького та ним пробувалося. І спогади…

Демчук Б. І. (директор школи №1 у 1971-84рр, 1992-98рр): «Кабінет фізики за часів Ігоря Кондрацького був на першому поверсі, там, де зараз музей, а потім уже його перенесли. Усі коридорні панелі викладав каменем саме І. Кондрацький із своїми учнями (вони є до сих пір). Куди б ми зараз не подивилися, не заглянули – скрізь побувала рука Ігоря Миколайовича. Він був майстром із золотими руками».

Себастіянська О. М. (директор школи №1 з 2011 року): «На жаль, я не знала Ігоря Миколайовича Кондрацького. Але прочитавши книгу про нього, неначе наяву побачила його, почула. Я відчула той захват ним його учнів, колег – і зрозуміла, що дійсно у кожного з них, його вихованців залишилася часточка його серця, серця Великого Учителя».

Учні «В»-класу, вихованці І. Кондрацького:

–         У моїй пам’яті Ігор Миколайович залишився людиною, яка не стоїть на місці. Він постійно збурював оточуюче середовище новими ідеями.

–         Поведінка Ігоря Миколайовича, його підхід до навчання та виховання були не підробними: від душі, від серця. Він викладався й отримував результати. Міг підіграти, запалити своєю промовою. Діти відчували його щирість, тому любили  і вибачали дрібниці».

–         Наш «В»-клас – це така собі збірна команда Здолбунова. Кондрацький зміг нас згуртувати як клас, навчив бути друзями і людьми передусім! Вчив пишатися тим, що разом ми – КЛАС! Про нього можна сказати: це той Вчитель, що розвивав у своїх учнях особистість…

Наталя Кондрацька, дочка І. Кондрацького: «Мені дуже приємно, що пам’ять про мого батька до сих пір залишається у серцях здолбунівчан. Я і мама були вражені і вдячні, коли отримали примірник цієї книги та запрошення на зустріч. Знаючи свого батька, розумію, що він був непересічною людиною, до того ж як у школі, так і вдома. Дизайн двору, різні домашні дрібнички – усе було зроблено його руками. Надіюсь, що у далекому майбутньому, коли житимуть наші далекі нащадки, які вже не знатимуть Ігоря Кондрацького, коли-небудь у якомусь архіві знайшовши цю книгу, познайомляться з його життям та творчістю. Таким чином пам’ять про батька буде жити вічно. Дякую усім».

Звичайно, це не всі слова, сказані на цій зустрічі, тому що було сказано багато. І мені стало зрозуміло, що велике серце учителя – живе. Воно живе у серцях тих, хто пам’ятає. І ця книга – це данина тих, кому віддав свої знання, свою любов учитель. Учитель – народний,  тому що живе у пам’яті народу. Ігор Миколайович Кондрацький, учитель фізики школи №1 м. Здолбунів.

П.С. Маючи таких непересічних відомих земляків, чому ми називаємо свої вулиці іменами людей загальновідомих, закидаючи  у забуття своїх, здолбунівських?

Видання книги стало можливим завдяки Валерію Чуйку, Олександру Королю та Ігорю Кошмаку.