. Сільський шериф -приклад з Херсонщини | Здолбунів City

Сільський шериф -приклад з Херсонщини

marunyak_gurtЦим матеріалом ми хочемо показати один із прикладів розумної, виваженої організації самоврядування в селі. У формальному й неформальному значенні цього слова. Приклад з Херсонщини, але суть всеукраїнська, тому цікаво буде й у нашому Здолбунівському краї.

Віктор Васильович Маруняк – учитель історії за освітою. Ще будучи студентом, він захворів історією села Стара Збур’ївка на Херсонщині, а нині працює тут сільським головою. Громада Старої Збур’ївки вже майже десять років утримує шерифа – інспектора сільської ради, виходить на суботники та захищає свою територію від посягань можновладців. Про інновацію «шерифства», менталітет громади та інші її особливості ГУРТ спілкувався з Віктором Маруняком у форматі PRоГОну. Авторка цих рядків була приємно вражена принциповістю та ентузіазмом керманича громади.

“Специфіка злочинів у сільській місцевості така, що половини з них могло б і не бути”

 ГУРТ: Коли та як виникла ідея утримувати «шерифа» у Вашій громаді?

У нас є людина, яку ми називаємо шерифом, але вона працює в сільській раді вже десять років. Я працюю в сільській раді тільки сім років. Офіційно ця посада називається не «шериф» – просто так модно називати, а в штатному розписі сільської ради звучить як “інспектор сільської ради”. Вона отримує з бюджету сільської ради зарплату. В її обов’язки, крім іншого, входять ще питання правопорядку на території села. От у нас вже десять років цю посаду займає Кривобородько Віктор Григорович. Він є колишнім радянським міліціонером, капітаном-слідчим, тобто це людина, яка може професійно цю роботу робити.

Минулого року, за ініціативою губернатора в Херсонській області, було розпочато проект «Сільський шериф». Через центри зайнятості було оголошено сільським радам про можливість найняти на роботу одну людину, яка буде помічником дільничного інспектора, яку ми називаємо «шериф». Сільські ради подали кандидатів, вони пройшли відповідні курси і потім ці люди почали працювати. Таким чином, ми взяли ще одного шерифа через центр зайнятості. Цей проект проіснував трохи менше року, він був класний. Його вирішили продовжувати цього року, але з одним нюансом – центр зайнятості готовий оплачувати тільки половину роботи «шерифа», а половину повинна оплачувати сільська рада. А бюджети сільських рад – ніякі, тому, думаю, майже всі відмовилися від цього і ми в першу чергу. У нас із вересня немає фінансування на дитячий садок, якось не до «шерифа». І така ситуація характерна для багатьох і багатьох сільських рад у цьому році – як би дожити… Але у нас залишився справжній наш «шериф».

ГУРТ: А як сталося що у всіх «текучка» з інспекторами, а у Вас ні?

У нас своя «текучка» – з дільничним інспектором. Основна надія повинна бути на дільничного, але за сім років моєї роботи в сільській раді уже у нас сьомий дільничний інспектор. Це людина, яка має знати територію, населення, володіти оперативною інформацією та працювати на профілактику. Однак, на жаль, у нас міліція профілактикою не займається. У кращому випадку розкривають злочини… А специфіка злочинів у сільській місцевості така, що половини з них могло б і не бути. Дільничний працює на три сільські ради, а це – купа населених пунктів з відстанню між ними у 40-50 кілометрів. Він фізично не може покривати всю територію, тим паче займатися якоюсь там профілактикою. Тому профілактикою займається наш шериф-інспектор, який досконало знає село і завдяки якому ми вже за сім років забули, що таке тяжкі злочини.

“Наш шериф постійно розкриває якісь злочини, тому що він вміє це робити.  І не шкода, що міліція на цьому “галочки” заробляє, шкода те, що вона дуже довго реагує: злочин вже розкритий, а вони по три дні до нас їдуть

ГУРТ: А що треба зробити, щоб інші сільські громади теж мали такого «шерифа»?

Ми вважаємо, що треба ввести зміни у три законодавчі акти – «Про міліцію”, “Про місцеве самоврядування в Україні” та “ Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів”. Треба, щоб цього інспектора обирали на чергових виборах на 5 років – як сільського голову та депутатів. Це змінить його статус, взаємовідносини з громадою, і перетворить його на справжнього «шерифа» американського типу. Це по-перше. А по-друге, міліція повинна поділитися частиною своїх повноважень з цими інспекторами. Тому що до прав та обов’язків останніх входить тільки профілактична робота, тобто якихось особливих важелів впливу в них немає. До прикладу, наш шериф постійно розкриває якісь злочини, тому що він вміє це робити. І передає усю інформацію міліції. І не шкода, що міліція на цьому “галочки” заробляє, шкода те, що вона дуже довго реагує: злочин вже розкритий, а вони по три дні до нас їдуть.

Якби прийняли нашу пропозицію і зробили виборного шерифа з реальними повноваженнями – зробили би перший крок до створення муніципальної міліції. Кажуть, а де гроші взяти? Та не треба ніде гроші брати, адже ми їх утримуємо за свої власні кошти, просто зробіть зміни до законів.

ГУРТ: Чи є якась статистика, цифри, які продемонстрували б ефективність роботи «шерифа»?

Розумієте, є такі речі, про які він навіть мені не говорить, а я його не питаю. Просто потім заїжджає бригада міліції і викошує поле маку чи коноплі. До моменту цієї спецоперації від нього навіть я нічого не чую.

ГУРТ: Хто платить зарплату Вашому інспектору?

Сільська рада з місцевого бюджету, фактично громада. Адже бюджет сільської ради – це бюджет громади. Заробітна плата шерифа – 1500 гривень. У сільського голови – 2300 гривень. Коли говориш такі цифри тим, хто працює в Києві, вони завжди перепитують, чи правильно почули.

“За десять років люди вже звикли телефонувати не в міліцію, а саме “шерифу”

ГУРТ: А як люди реагують на те, що на частину їх грошей утримуєте інспектора?

Ви знаєте, люди на це ніяк не реагують. Вони реагують тільки якщо серед ночі щось трапиться. Тоді вони одразу телефонують інспектору. А за десять років вони вже навіть звикли телефонувати не в міліцію, а саме “шерифу”.

ГУРТ: А як взагалі комунікація відбувається «громада-шериф»?

Ви знаєте, село 2700 чоловік, всі одне одного знають. Скажімо так, середнє село. Наші мобільні телефони написані на дверях сільської ради. Це не є проблемою – набрати мене чи «шерифа» і сказати, що там щось коїться. Ми сьогодні із ним півдня їздили по селу, по усіляких дрібних проблемах.

ГУРТ: Які найбільші труднощі у Вашій роботі як сільського голови?

Труднощі? Ось щойно дивилися з бухгалтерами папери, де з вересня до кінця року на дитячий садок (а це 46 дітей) маємо десять копійок. Наша сільська рада єдина на Херсонщині вже три роки поспіль не отримує дотацій від держави, а ще є донором районного бюджету.

“Наше село ніколи не було кріпосним, ми не мали колгоспу та пам’ятника Леніну, а рівень освіченості був одним з найвищих у губернії Таврійській. Усе це не могло не вплинути на менталітет”

ГУРТ: Ви маєте свого «шерифа»… Може у громаді є давня традиція, пов’язана з цим?

Унікальність нашої громади не в тому, що ми утримуємо інспектора. Наше село, воно тоді ще називалося Колпаківкою, було засноване козачим полковником Опанасом Ковпаком, а першими тут заселилися 25 козацьких родин з його полку. Наше село ніколи не було кріпосним, ми не мали колгоспу та пам’ятника Леніну, а рівень освіченості був одним з найвищих у губернії Таврійській. Усе це не могло не вплинути на менталітет. Ми відрізняємося навіть від сусідніх сіл. Коли у нас хотіли забрати берег (його забирали і у наших сусідів), всі мовчали, а старозбур’ївчани організували повстання. Коли у нас хотіли забрати затоку Збур’ївський Кут, на якому стоїть село, старозбур’ївчани організували повстання і відбили цю затоку. У нас є громадська організація “Комітет самооборони села Стара Збур’ївка” – зареєстрована і реальна, вона багато чого зробила для тутешніх мешканців. У нас є молодіжна громадська організація “Дніпрова Чайка”, яка проводить грандіозні заходи. Я пишаюся тим, що перший осередок “Народного руху” в нашому районі був у Старій Збур’ївці, перший офіційний національний прапор на Херсонщині було піднято у Старій Збур’ївці, на лінійці середньої школи. Вже багато фільмів було знято про село і про нашу боротьбу. А нині Роман Бондарчук, режисер, оператор та документаліст, знімає про фільм про нашого “шерифа”.

ГУРТ: А що це за історія із боротьбою громади?

Це була така спецоперація прокурорсько-суддівська. Вони хотіли тут забрати декілька гектарів берега. А ми повстали. Мене попередили одразу: “Ми тебе в асфальт закатаємо”. А я зібрав людей і сказав: “Отак і так… як скажете, так і буде! Можна сказати: “Життя таке, кругом таке, плюнемо – як буде, так і буде”. А можемо і поборотися з ними”. А люди, хлопці в нас кажуть: “Все, не відступаємо, воюємо”. Я відповів: “Все, наказ зрозумів”. В результаті, вони мене в СІЗО закрили і відпускати вже не збиралися. А народ піднявся і перекрив центральну вулицю, відправив до Генеральної прокуратури автобус і зробив в УНІАН прес-конференцію… Підняли таку міжнародну правозахисну хвилю, що мене через місяць випустили.

А потім мене ще чотири роки судили, щоправда, я вже працював. А далі не знали, що зі мною робити і написали:  “обвинувачується в зловживанні владою і посадовим становищем в інтересах третьої особи територіальної громади села Стара Збур’ївка». Я кажу: “Добродії, ви хоч розумієте, що говорите?”. Тож їм довелося відчепилися, бо не знали, що зі мною робити. Отак і далі працюємо.

“Були у нас дрібні речі –  хтось щось у когось вкрав, хтось когось обматюкав, хтось когось вдарив, у нього там синяк на спині, але, слава Богу, нічого більш серйозного у нас не траплялося. Хоча зовсім поруч є села, де тяжкі злочини – це норма, на жаль”

ГУРТ: Як змінилося життя з приходом інспектора?

Ми забули що таке тяжкі злочини, наприклад вбивства чи нанесення тяжких тілесних ушкоджень. Я почав працювати і десь через рік одна людина вбила іншу. Для мене це шок був. З тих пір у нас нічого подібного, постукаю по дереву, не траплялось. Були у нас дрібні речі –  хтось щось у когось вкрав, хтось когось обматюкав, хтось когось вдарив, у нього там синяк на спині, але, слава Богу, нічого більш серйозного у нас не траплялося. Хоча зовсім поруч є села, де тяжкі злочини – це норма, на жаль.

І те, що їх немає в нас – не тому що над селом якось по іншому зірки світять, це  – результат профілактики. Ми взагалі дуже любимо штуку, яка називається медіація. Це примирення, недоведення конфлікту до суду або незагострення цього конфлікту. Кілька наших людей з громадської організації пройшли навчальні тренінги з медіації, організовані різними фондами, в тому числі Міжнародним фондом “Відродження”. І відтоді ми намагаємося усе вирішити шляхом примирення, роз’яснення, пояснення та пошуку компромісу.

“Треба вже давно зрозуміти і зізнатися собі в тому, що ми ледачі, маємо заздрощі до сусідів, не такі вже й гостинні, не так вже багато читаємо, і що нам слід багато працювати над собою”.

ГУРТ: Щоб Ви побажали громадам, які скаржаться на життя?

Я побажав би забути міф про те, що ми – найщиріша, найгостинніша та найпрацьовитіша нація. І що ми взагалі найкращі. Це все неправда. Треба вже давно зрозуміти і зізнатися собі в тому, що ми ледачі, маємо заздрощі до сусідів, не такі вже й гостинні, не так вже багато читаємо, і що нам слід багато працювати над собою. У нас повинна з’явитися самоповага і відчуття цієї поваги до самих себе та до інших. І не треба ставати навколішки там, де ніхто цього і не просить навіть. Треба змінюватися нам, тоді ми будемо інші, тоді у нас буде інше начальство, інша влада, інше життя та інша країна… Це буде тільки тоді, коли ми самі будемо іншими.

ГУРТ: Ви теж починали з себе?

Розповім про свій перший суботник. Коли я почав тут працювати сім років тому, грошей не було. Я зібрав свою команду і сказав: “Хлопці, давайте робити те, що можливо без грошей”. А це – суботник. Можна і дитячий майданчик зробити, і траву покосити…Розвісили ми по селу об’яви про те, що треба парк викосити. Прийшло двоє. Я і ще один. І ми вдвох цілий день косили траву у парку. Наступного разу нас було вже п’ятнадцятеро, а нині збирається по півтори сотні! Я знаю специфіку цієї роботи сільської, тому моя форма – джинси і футболка. Тому що по бур’янах і по пісках так зручніше, щось зробити – теж зручніше. А доводиться брати і сварку, і турбінку – будь-що. А всі вважають, що сільський голова – це дядько у костюмі з краваткою. Коли ж я бачу сільського голову в такій «уніформі», для мене він перестає бути сільським головою.

ГУРТ: Опишіть Вашу громаду.

Все пізнається у порівнянні. Якщо порівняти із іншими громадами, то вона супер активна, супер свідома і так далі. А якщо дивитися на громаду як на великий клас… От я все-таки вчитель. Я в школі працював. Виховуєш, виховуєш клас, а все одно ним не задоволений. Якщо у мене раніше клас був 25 чоловік, то зараз – 2700 людей. А я в них класний керівник. Який би колектив золотий не був, класний керівник ним завжди не задоволений. Завжди хочеться, щоб було ще краще.

ГУРТ також звернувся за коментарем безпосередньо до Віктора Григоровича Кривобородька, «шерифа» Старої Збур’ївки, капітана у запасі, слідчого:

Стара Збур’ївка – це моя батьківщина, я тут народився і живу. Я займаюся профілактикою, бо інших повноважень у мене немає. Дільниця моя невелика, трохи більше двох тисяч населення, тому з усіма мені вдається контактувати. Знаю, хто чим живе і займається. Мабуть, саме тому кількість злочинів у нас зменшилася в порівняні з сусідніми селами. Громада, звісно, мене приймає, бо дільничні змінюються, а я працюю тут шерифом вже десять років. Телефонують і вдень, і вночі, звертаються одразу до мене, тому що, зазвичай, не знають, хто у нас дільничний. А я нікому і ні в чому не відмовляю: потрібно посприяти із чимось чи відвезти в лікарню – допомагаю, бо людям це потрібно.

Наталія Возаловська, голова Асоціації сільських, селищних рад Херсонської області:

Якби у кожному селі працювали такі «сільські шерифи», то 50% злочинів можна було б попередити. Минулого року, за ініціативи голови Херсонської ОДА Миколи Костяка було започатковано проект “Сільський шериф”. Сільські ради подавали кандидатів на посаду громадських помічників дільничного інспектора до відділень центру зайнятості (для малих сіл – по одному інспектору, а для великих, з населенням понад 5000 ос., – до двох інспекторів).

Центр зайнятості проводив для таких кандидатів недільні курси, оплачував їм роботу, і майже рік села мали своїх шерифів. Було дуже зручно. За інформацією сільських голів, ця програма виправдала надії. Наразі пропонується продовжити програму за схемою «50 на 50», тобто, щоб 50% витрат фінансували центри зайнятості, а 50% – сільські ради. На жаль, не всі сільські ради мають можливість навіть на 50% утримувати помічника дільничного інспектора. Шкода.

Спілкувалася Любов Єремічева

Редагування Анжеліки Клайзнер

1 зірка2 зірки3 зірки4 зірки5 зірок (ще не оцінили)
Loading...


Всі коментарі – це не редакційні матеріали, не мають попередньої модерації, суб’єктивні повідомлення і можуть містити недостовірну інформацію. Коментатори, які використовують декілька ніків (імен)-будуть попереджені і можуть бути забанені. Коментатори, які допускатимуть у своїх коментарях грубощі щодо інших учасників дискусії та наклепи (поширення завідомо неправдивдивої інформації, яка порочить іншу особу) - можуть бути забанені адміністратором. Якщо ви вважаєте, що якась інформація не відповідає дійсності і маєте на те суттєві підстави - напишіть нам zdolbunivcity@i.ua і модератор ОБОВ'ЯЗКОВО розгляне ваш лист у найкоротший термін.

Інструкція: "Як користуватися системою коментування"
 
 

Активні відвідувачі

 
 

Архіви

 

 Сайт для Руководителей. Как результативно управлять
 

Реклама