. Сергій Кондрачук: Час змінювати систему | Здолбунів City

Сергій Кондрачук: Час змінювати систему

– Друже, яка там ситуація у нашому районі?
– Сергію, не хвилюйся, ситуація… хороша. 
Але не безнадійна…

kondrachuk_3Чергова виборча кампанія в Україні добігла свого кінця, як і термін мого перебування в Гощі, де я мав честь останні місяці очолювати окружну виборчу комісію з виборів Президента. Тому всім тим, хто запитував у моїх друзів та родичів “Куди подівся Кондрачук?”, поспішаю відповісти: “Вибори організовував, але тепер знову на місці! (Хоч і планую найближчим часом у відпустку.)”. Зрозуміло, що за тижні без газети назбиралося багато думок, які вважаю за доцільне викласти на сторінках нашого видання, яке Ви, дорогі читачі, на моє глибоке сподівання, не забули передплатити на друге півріччя 2014-го.

Отож, вибори. Новообраний Президент склав присягу на вірність народу, розпочалися перші призначення. Триває війна. Гинуть люди. Десь там, далеко, на Сході. А що в нас, у рідному краї? А в нас усе, як кожен може бачити, без змін. У кожного робота, сім’я, друзі, відпочинок. Дискотеки та музика. Навіть у дні жалоби (довелося особисто бути свідком). А що ж поробиш, коли у нас зараз ті дні жалоби через день? То що, зовсім не веселитися? Це ми тоді сумували, коли впали перші жертви на Майдані. Тоді вся країна плакала. А зараз ми вже звикли до того, що вмикаємо зранку телевізор і чуємо, що за ніч трьох застрелили, двох підірвали, п’ятьох викрали… Ну, та це таке, наші веселощі – це не головне, важливо, щоб у всіх церквах за наших захисників, живих та мертвих, молилися. До речі, а у всіх храмах моляться? Чи головне не забути попросити у Бога здоров’я для Гундяєва-Кіріла?

Гидко. Ми говоримо, що є одною країною, а насправді, якщо розібратися, то так ніколи нею й не були. І шансів нею стати, як на мене, не так і багато. Чому? Відповідь треба шукати у словах нашого земляка, незрівнянного Уласа Самчука: “Скалічена голодомором психіка мертвих відійшла в інший світ разом з їхніми виснаженими тілами. Скалічена голодомором психіка живих залишилася із живими на все життя і передалася наступним поколінням, хоч вони самі того не хотіли.” Ми ж маємо чітко розуміти, що значна частина населення Сходу справді хоче бачити у себе господарем Путіна. Бо у їхній свідомості запрограмовано: будеш “русскім” – житимеш, будеш українцем – помреш голодовою смертю. І вони не винні. Це просто нам пощастило до 39-го бути під Польщею. Але чи потрібен Схід самому Путіну? Чи потрібні йому ті мільйони пенсіонерів, яким треба платити пенсії, і надзбиткові шахти? Та навряд чи. Як на мене, йому потрібні території дестабілізації ситуації в Україні. Щоб як тільки проєвропейська частина країни робила кроки у напрямку свого дому – Європи, інша частина починала волати та стріляти проти цього. Але це так, думки вголос людини, яка всього лише є редактором районної газети. Вочевидь, нам, простим смертним, всю правду, а головне – мотиви тих чи інших вчинків та подій планетарного масштабу, так ніколи і не дізнатися. Отож, побажаємо новообраному Президенту бути мудрим та виправдати величезний рівень довіри українського народу. А нам, простим українцям, прийшов час нарешті зрозуміти, що віра у хорошого лідера, який прийде та вирішить усі наші проблеми, є нічим іншим, як зняттям з себе відповідальності за свою бездіяльність.
Тим часом повернемося до справ районних. Скажу відверто, коли я, перебуваючи у Гощі, вперше почув про те, що новопризначений голова Здолбунівської РДА Олександр Бухало зробив своїми заступниками Владислава Щавінського та Валентину Бондарчук, то подумав, що мої друзі просто вирішили з мене покепкувати. Відмовлялася моя свідомість вірити у те, що молодий чоловік, який очолює в районі, начебто, патріотичну організацію ВО “Свобода”, який перед усім чесним людом на трибуні районної ради говорив “відтепер все буде прозоро!”, “змінимо систему!” та “банду – геть!”, здатен на такий вчинок у кращих традиціях теорії зрадництва та кулуарщини. Будучи депутатом райради, я сиджу у першому ряду зали, в тому ж самому ряду, де й місце пані Бондарчук. І з рукою на серці можу заявити, що всі важливі голосування Валентина Миколаївна (тоді начальник відділу освіти) проводила за кивком голови Віталія Шуля – того самого очільника місцевих “регіоналів”, якого ми під час революції прогнали зі свого району. Я ще декілька років тому казав голові місцевої “Батьківщини” Олегу Дацюку: чого ви не виключите її з фракції, а ще краще, не попросите скласти мандат? Для чого вам, опозиційній партії, поплічники регіоналів? Відповідь була невтішною: після неї у списку такий самий… Щоправда, п. Бондарчук тоді все-таки “зняли” з посади голови фракції ВО “Батьківщина”, а от далі справа так і не пішла.
Не краща ситуація й з іншим заступником Бухала – Владиславом Щавінським. Він теж є депутатом районної ради, обраним за списком “Сильної України”. Після того, як “таваріщь” Тігіпко цю партію успішно похоронив, частина “Сильної України”, на чолі з Олегом Панасюком, примкнула до групи депутатів, які були в опозиції до Партії регіонів. Але не Щавінський, який в самий пік національної революції, коли ще зовсім не було зрозуміло, чи “ми їх”, чи “вони нас”, погодився стати першим заступником Шуля та за його відсутності бути виконуючим обов’язки голови РДА при Президенті Януковичу…
Отож, коли моя трирічна донька підросте і запитає мене: “Тату, а хто зрадив революцію на Здолбунівщині?”, я без роздумів відповім: “А був такий хлопець – Саша…”.
Варто лише сподіватися, що ця нова-стара влада прийшла не надовго, новообраний Президент призначить нового голову ОДА, а через деякий час нового очільника отримає і район. І тут хотілося б детальніше.
Як зазначено на початку статті, декілька останніх тижнів я провів у селищі Гоща. Цей районний центр, що межує із нашим районом, за кількістю жителів трохи перевищує село Здовбицю, будучи меншим від неї за площею у майже 6 разів! Окружна комісія, де я працював, знаходилася в місцевому будинку культури – двоповерховій будівлі, розташованій у кількасотлітньому парку. В цьому ж приміщенні – місцевий відділ культури і туризму, централізована бухгалтерія. Так от, на кожному з поверхів Гощанського БК, у кожному кутку – декоративний фонтан. Всюди по приміщенню – килими та вазони. Там же тренажерний зал. Я не бачив кабінету, де не було б сучасного ремонту. Комп’ютери та оргтехніка – за потребою. Заклад культури має різноманітні димопускачі, піноутворювачі та інші прибамбаси, що використовуються під час концертів та заходів. Більшість кабінетів будівлі із кондиціонерами… Одним словом, куди не глянь – краса. З нашим районним БК і не порівняти. І це якась там Гоща, а не славетний район залізничників та цементників… Чого так? – думка, яка мене не полишає і до сьогодні.
А може, справа у керівниках, у їхніх компетентності та відданості роботі? Один муд­рий чоловік, який і сам довгий час обіймав керівні посади на Здолбунівщині, пояснював причину економічного відставання нашого району надмірною заполітизованістю його керівників. Мовляв, приходить новий керівник, нищить пам’ятники, які збудував його попередник, натомість будує пам’ятники свої. І так 20 років. То, можливо, справді прийшов час, щоб наш район очолила людина повністю аполітична? Яка ніколи не належала ні до попередньої бандитської, ні до будь-якої іншої влади? Хіба у нас немає достойного, успішного антикризового менеджера, патріота, який реалізував себе у житті та готовий попрацювати на благо району? При цьому, щоб в його біографії у графі “партійність” стояло “позапартійний”, причому не зараз, а впродовж усього життя? Бо на що здатний керівник, якого призначили керувати районом лише за належність до правильної партії?
Відповідь на це питання абсолютно несподівано мені підказав наш видатний земляк, заслужений тренер України з важкої атлетики Володимир Гордійчук, який якраз завітав до нас у редакцію в момент написання цього матеріалу.
– Сергію, друже, я у важливій справі! – почав Володимир Григорович. – Ми у четвер, 12 червня, зал важкої атлетики відкривали. На цьому заході була присутньою й журналіст “Нового життя”. Так-от, у мене прохання: треба, щоб на фотографії із цього заходу був мер нашого міста, а не ті хлопці з адміністрації, які святкову стрічку перерізали. Ти розумієш, вони рівно нічого для цього залу не зробили, ні копійки туди не вклали, а стрічку перерізати перші лізуть! От як так можна? А мер справді нам допоміг…
– Ех, Володимире Григоровичу, звісно, ми не зможемо Вам відмовити, – відповів я, а сам подумав, яка важка це робота – районом керувати…
Тим часом у вівторок, 24 червня, двоє хлопців зі Здолбунівської сотні самооборони вирушають на Схід, де приєднаються до батальйону “Азов” та візьмуть участь в антитерористичній операції. Сподіваємося, що вони повернуться живими. Тому наше завдання, поки у нас ще мирне небо над головою, не лише щодня та щохвилини змінювати цю систему, яку, до слова, ще ніхто толком і не починав міняти, а й молитися за захисників наших. Причому, бажано у всіх церквах…
Сергій КОНДРАЧУК
головний редактор 
“Нового життя”.

1 зірка2 зірки3 зірки4 зірки5 зірок (ще не оцінили)
Loading...


Всі коментарі – це не редакційні матеріали, не мають попередньої модерації, суб’єктивні повідомлення і можуть містити недостовірну інформацію. Коментатори, які використовують декілька ніків (імен)-будуть попереджені і можуть бути забанені. Коментатори, які допускатимуть у своїх коментарях грубощі щодо інших учасників дискусії та наклепи (поширення завідомо неправдивдивої інформації, яка порочить іншу особу) - можуть бути забанені адміністратором. Якщо ви вважаєте, що якась інформація не відповідає дійсності і маєте на те суттєві підстави - напишіть нам zdolbunivcity@i.ua і модератор ОБОВ'ЯЗКОВО розгляне ваш лист у найкоротший термін.

Інструкція: "Як користуватися системою коментування"
 
 

Активні відвідувачі

 
 

Архіви

 

 Сайт для Руководителей. Как результативно управлять
 

Реклама