Сергій Гридін розповсюджує комп’ютерний вірус?!

Сергій Гридін та його книги

Сергій Володимирович Гридін – керівник, держслужбовець або… дитячий письменник. Ми зустрілися з Сергієм Гридіним у невеличкому, але затишному приміщенні Здолбунівської районної дитячої бібліотеки. Письменники завжди уявляються старшими, досить  кремезними чоловіками, а за столом у читацькій залі сидів  молодик з іскристими темно-карими очима і посміхався мені назустріч. Я полегшено зітхнула: даремно хвилювалася.

– Доброго дня.  Ніколи так близько не бачила письменників, тому хочу у Вас дізнатися про все. Але розпочнемо знайомство з традиційних запитань: де Ви народились, скільки Вам років, як довго Ви мешкаєте у цьому невеличкому, але гарненькому місті?

– Я народився, виріс у цьому місті і продовжую мешкати по сьогоднішній час, за винятком невеличких від’їздів. Зараз мені 41 рік.

– Де ви навчалися і чи любили у школі писати твори?

–  Навчався у Здолбунівській школ і№2 (зараз гуманітарна гімназія), а твори програмові писати не любив, зате любив писати на вільну тему. Після школи пішов учитися в НУВГП у на І курсі брав участь у випуску журналу (писав туди статті), але це було недовго.

– Отже, написання книжок – що це для Вас? Хобі, робота, заробіток?

– Я економіст за освітою, працюю директором Здолбунівської міжрайонної виконавчої дирекції фонду соціального страхування  з тимчасової втрати працездатності. Заробити на написанні книжок у нашій країні важко і в принципі  неможливо, тому книжки – це моє хобі.

– Чому саме дитячі книжки? З чого все почалося? Як з’явилася перша книга?

– Перша книга з’явилася, коли моєму сину було одинадцять років, я намагався таким чином залучити його до читання, привити йому любов до цього процесу. Коли  перша книга вийшла і я почув позитивні відгуки, то незабаром з’явилась вже друга, третя, а зараз вже друкується сьома і пишеться восьма.

– У Ваших книжках різні герої чи один герой, про якого багато історій?

– У перших трьох книжках один герой – це незвичайний інтернет-вірус Федько, який прибув у реальний світ та познайомився з двома цілком реальними хлопцями. Наступні книжки вже для підлітків, і Федько до них не має ніякого відношення.

– Той Федько, яким Ви собі його уявляєте, і той, що на малюнку, – схожі? (Дивлюсь у цей час у книжку і шукаю хлопчика, але Сергій з посмішкою показує на обкладинку: там намальований… дракончик).

– Це Федько. Він же комп’ютерний вірус. Хоча я уявляю собі трохи інакше: він схожий на слимака з поросячим носом. Через це ми довго сперечалися з художницею, але вона мене врешті-решт переконала.

– А чому Федько?

– Насправді, коли писав – про це не задумувався, але багато хто питає про це. Відповідаю: просто у мене немає жодного знайомого з таким іменем.

– Як довго Ви пишете один твір?

– Першу книгу писав майже два роки, а вже друга, третя і наступні – 7-8 місяців.

– У Вас вже є прихильники, які чекають на вихід нових книжок?

– Так, але вони здебільшого мешкають у Львові, тому що саме там найчастіше відбуваються презентації книжок.

– Багато батьків вигадують казочки для своїх дітей, так само і я розповідала своєму синочку казочки про Екскаватора, навіть промайнула  думка видати книжку, але….. як це зробити? Поділіться досвідом.

– Коли книжку перечитали мої друзі і відреагували позитивно, то з’явилася думка звернутися у видавництва. Я розіслав листи та рукопис до декількох видавництв і чекав реакції, але її довгий час не було, і тоді я вирішив зателефонувати у видавництво. Набрав номер видавництва першого зі списку – «Видавництво Старого Лева», і головний редактор відповіла, що рукопису вона не бачила… загубився він десь у пошті. Я надіслав вдруге, вона прочитала, дала добро, й так була видана перша книга.

– Але друк коштує немало грошей. За який рахунок він відбувається: Ваш особисто чи,  може,  спонсори?

– Мені дуже пощастило, що мої книжки друкуються за рахунок видавництва, я маю з ним договір. Також видавництво організовує різні громадські заходи, зокрема презентації книжок.

– Я гадаю, що Вам  пощастило саме тому, що Ваші книжки ХОРОШІ.

– Сподіваюсь, що вони цікаві.

– А на яку вікову групу дітей розраховані ваші книжки?

– Книжки орієнтовані  на аудиторію від 6 до 14 років. Остання книжка розрахована вже на дорослішу аудиторію.

– Про що ж Ви пишете зараз?

– Про шкільне життя. Це книга, яка проповідує гуманістичні ідеї.

– Наскільки я розумію син зараз вчиться у школі?

– Так, у 10 класі Здолбунівської гімназії. І саме він мені допомагає розібратися у сучасних поглядах молоді на життя.

– Отже, зі зростанням вашого сина Ви будете зростати як творець?

– Так, щоразу доводиться писати все доросліші й доросліші історії.

– Які теми або цінності Ви бажаєте розкрити для сина в майбутньому? Може, ваш життєвий шлях, досвід, настанова батька синові?

– Весь мій життєвий шлях сину не варто знати, а актуальні теми – вони навколо нас. Так-от остання книжка про ДТП, в якому постраждала дівчинка з провини хлопчика-«мажора» . Вона цілком психологічна, написана з точки зору як хлопця-винуватця, так і рідного батька дівчинки. Які ще будуть теми, не можу передбачити, їх дає життя.

– Серед Ваших потенційних читачів залишилась неохоплена аудиторія дітей молодшого віку, наприклад, як мій синок п’яти рочків. Може, у Вас є в планах поява другої дитини та нової серії книжок?

– Цілком  можливо, таке станеться, але до того часу Ваш синок вже підросте і якраз перечитає історії про Федька.

– А чи є у Ваших книжках ілюстрації, і хто їх робить?

– Ілюстрації є, але вони чорно-білі, тому що кольорові сильно збільшать вартість книжок. Перші два видання ілюструвала дуже талановита дівчина Оксана Шапкаріна, в останній книжці автор малюнків змінився, але якість від цього не постраждала.

– Ви приймаєте участь в цьому процесі? Може, редагуєте, підказуєте?

– Так, приймаю участь, але не приймаю рішень та  здебільшого рекомендую.

– На початку нашого інтерв’ю ви розповіли, що ви працюєте державним службовцем на посаді керівника закладу, то як вам вдається поєднувати роботу та хобі?

–  Я прокидаюсь дуже рано та ще до початку робочого дня годинку-другу приділяю улюбленій справі. Потім робочий час та робоча діяльність, а ввечері займаюсь звичайними справами.

– Тобто Ви спите, як Ленін, по чотири години і Вам достатньо?

– Іноді так, але здебільшого як Штірліц по п’ятнадцять хвилин.

– А як до Вашого захоплення ставляться рідні та колеги?

– Колеги довгий час навіть не здогадувались і лише, коли вийшла, здається, друга книжка,вони про це дізнались,  а рідні, звичайно, підтримують.

– А де наші читачі зможуть придбати Ваші книжки?

– Книжки «Видавництва Старого Лева» представлені у всіх великих містах України. В нашому місті ще їх нема, але я сподіваюсь, що попит народжує пропозицію  і вже незабаром вони з’являться у моєму рідному місті.

– І наостанок. Що ви хотіли б побажати своїм землякам?

– Фінансового благополуччя. Читаймо, бо ми того варті.

– Ви робите гарну справу і  у Вас є великі плани на майбутнє, тому я бажаю Вам творчої наснаги, здоров’я та вдачі! А ми йдемо купувати Ваші книжки.

Автор статті: Анна Коліс м. Донецьк, учасниця проекту телеканалу 1+1 «Міняю жінку»