Що потрібно знати про лихоманку Ебола

З лютого 2014 року в Гвінеї розпочалась епідемія лихоманки Ебола і продовжується до цього часу розповсюджуючись за ії межі на територію Ліберії Сьерра-Ліон, Нігерії. В Західній Африці епідемія цієї лихоманки зареєстровано вперше, що і призвело до виникнення паніки. З лютого по серпень відомо про 2240 випадків захворювання, з них 1229- смертельних випадків. Лихоманка Ебола – гостре, імовірно зоонозне захворювання з групи вірусних геморагічних лихоманок, що протікає з вираженим геморагічним синдромом, відрізняється високим рівнем летальності.

Відноситься до особливо небезпечних вірусних інфекцій, відноситься до особливо небезпечних вірусних інфекцій Уперше захворювання зареєстровано і описано врайоні Ебола (Заїр) в 1976 р. У цей же час з крові в одного з померлих хворих виділено збудника. Спалахи інфекції в Заїрі і Судані в 1976-1979 рр, В Заїрі в 1994-1995 рр, Що обчислюються сотнями хворих, супроводжувалися високою летальністю (від 53% до 88%). У 1996 р. спалах лихоманки Ебола зареєстрована в Габоні. Дані ретроспективного серологічного скринінгу населення дозволяють стверджувати, що епідемії захворювання відзначали в 1960-1965 рр в Нігерії, Сенегалі, Ефіопії.

Резервуар і джерело інфекції в природі мало вивчений,швидше за все, він в основному представлений різноманітними гризунами. Не виключена роль мавп ,як джерел інфекції. Хвора людина дуже небезпечниа для оточуючих, Відомі 5-8 послідовних передач вірусу від хворого і виникнення внутрішньолікарняних спалахів хвороби. Відзначено, що при перших передачах летальність була найвищою (100%), потім вона знижувалася. Вірус виявляють у різних органах, тканинах і виділеннях: в крові (7-10 днів), слизу носоглотки, сечі, спермі. Хворий представляє висоΡ у небезпеку протягом 3 тижнів від початку хвороби; вінкубаційний період -хворий вірус не виділяє.

Механізм передачі різноманітний. Політропность вірусу, різноманіття шляхів його виділення з організму визначають можливість зараження при контакті з кров’ю хворих, статевим і аерозольним шляхами, при користуванні спільними предметами побуту та спільному харчуванні. Встановлено, що зараження при лихоманці Ебола в основному реалізується шляхом прямого контакту з інфікованим матеріалом. Захворювання дуже контагіозне і передається при попаданні вірусу на шкіру і слизові оболонки. Найбільш небезпечна кров. Відсутність захворювань серед осіб, були з хворими в одному приміщенні, але не мали з ними тісного контакту, дозволило зробити висновок про те, що повітряно-крапельна передача малоймовірна. Природна сприйнятливість людей висока.

Постінфекційний імунітет стійкий. Повторні випадки захворювань рідкісні; їх частота не перевищує 5%. лікарня зіграла роль каталізатора епідемічногопроцесу. Хворі були доставлені в лікарню з лихоманкою неясної етіології. Внутрішньолікарняне поширення інфекції серед персоналу здійснювалося при попаданні інфікованого матеріалу (крові і виділень) на пошкоджені шкірні покриви і слизові оболонки,хворих – при різних парентеральних маніпуляціях, виконаних недостатньо обробленими інструментами. Обстеження сімейних контактів підтвердило епідеміологічне значення контакту з хворими і тривалості спілкування з ними.

Так, при короткочасному зіткненні з хворим захворіло 23%, а при тісному і тривалому (догляд за хворим) – 81% осіб. Вторинними Враховуючи колосальні можливості і швидкості міжнародних переміщень, серйозну небезпеку представляють міграції осіб у початковій стадії хвороби і перевезення заражених тварин. Інкубаційний період варіює від декількох днів до 2-3 тижнів. Початок захворювання гостре, з підвищення температури тіла до 38-39 ° С, головного болю, міалгія і артралгій, нездужання, нудоти. Протягом перших днів у більшості хворих виникають явища ангіни, запалення мигдалин викликає відчуття хворобливого «шара в горлі». У розпал захворювання приєднуються нестримне блювання, біль у животі та діареягеморагічного характеру з випорожненнями у вигляді мелени. Швидко розвивається геморагічний синдром з проявами шкірних крововиливів, органнΡ х кровотеч, кривавої блювоти. Часто спостерігають ознаки енцефалопатії у вигляді збудження і агресивності хворих; ввипадках одужання вони довгостроково зберігаються і в період рекон-валесценціі.

На 4-6-й день від початку хвороби приблизно у половини хворих з’являється висип зливного характеру. Летальний результат наступає, як правило, на початку 2-го тижня хвороби. Його основні причини – кровотечі, інтоксикація, гіповолемічний та інфекційно-токсичний шоки. В результаті фундаментальних досліджень біологічних властивостей вірусу Ебола створені передумови для розробки вакцини і неспецифічних захисних препаратів. На даний час лікування хворих з підозрою на гарячку Ебола проводять в спеціалізованих інфекційних відділеннях з режимом суворої ізоляції.

Здолбунівський районни інфекціоніст Ткачук Л.М.