Рефат Чубаров про Конференцію у Будеражі

На з’їзді на честь Першої конференції поневолених народів Східної Європи та Азії, котра, за свідченнями місцевих жителів, відбувалася у селі Будераж Здолбунівського району, 21-22 листопада 1943 року, зібралися політики, представники місцевої влади, історики, науковці. На Науково-практичній конференції «Антибільшовицький блок народів як передумова створення єдиного фронту проти кремлівської агресії» також були присутні голова Меджлісу кримськотатарського народу Рефат Чубаров, доктор історичних наук Рустем Жангожа, радник міністра освіти та науки України, співкоординатор «Антипутінського інформаційного фронту» Ельхан Нурієв.

Поміж тим обговорювали доцільність проведення конференції, яку планували три роки тому, але з відомих причин змушені були перенести. Також згадували воїнів УПА, серед яких, до речі, були представники інших народів — кримські татари, євреї і навіть росіяни.

Кореспонденту QHA вдалося поспілкуватися з Рефатом Чубаровим на тему важливості проведення подібних заходів, і яке, на його думку, значення вони сьогодні мають.

QHA: Наскільки такі заходи потрібні у наш час? Наскільки вони зараз актуальні?

Рефат Чубаров: Особисто дивлюся на цей захід не лише як на данину пам’яті та пошану до тих людей, до нашої власної історії, але й дивлюся через призму подій сьогодення. У слово «антибільшовицький» вкладали фактор російського імперіалізму, російського шовінізму та агресії. Тим самим підкреслювали, що мова йде не просто про ідеологічні розбіжності, а мова йде про постійне прагнення російської нації подавити своїх сусідів. На жаль, у ХХ-у столітті це знову стало актуальним. Бачимо, як Путін дуже легко перевернув уявлення росіян про сучасний світ та змусив їх знову ставитися до сучасного світу через призму російських інтересів — так званого «русского мира». Вислів «русский мир» означає особливу рису російської нації, яка намагається безмежно розсунути свої кордони — і уявні, і наявні, спираючись на своє розуміння «русского мира».

Така конференція — це не просто пошана нашим представникам, які 70 років тому зібралися та зробили перші кроки щодо створення Антибільшовицького блоку народів, а це і зміцнення свого духу та духу наших сусідів, щоб вистачило сил боротися до кінця і завершити, можливо, те, про що мріяли засновники конференції поневолених народів. В даному випадку, про що говорив і професор Рустем Жангожа, саме Україна, вистоюючи проти російської агресії, допомагає всім іншим народам. Ця конференція, на якій знову і знову згадують героїв через призму сьогодення, говорить про те, що прагнення людей до волі ніколи не припиниться.

QHA: На Вашу думку, Верховна Рада мала б більше приділяти уваги проведенню подібних заходів?

Рефат Чубаров: У Верховній Раді мають бути інші речі, які б у подальшому об’єднували навколо нас всіх наших партнерів. Нам потрібні такі рішення та сигнали, які б не надавали можливість нашим західним партнерам йти на якісь сепаратні переговори з Путіним. Нам потрібні з боку України заходи, які б зміцнювали єдність членів Європейського Союзу та військову єдність країн-членів НАТО, тому такі конференції, такі знаменні події, як у листопаді 43-го року — це одні з багатьох пазлів української історії. Але ми вже дещо зробили. Ми подолали сором перед деякими термінами, явищами. Слово «бандерівець», яке майже тридцять років тому, навіть тут (на Рівненщині, — авт.) звучало в деякій мірі образливо, а сьогодні це слово носять із гордістю, пошаною, честю. Тому ми маємо відновити історію, а не переробити. Ми маємо на неї подивитися своїми очима і це нам допоможе її усвідомити так, як воно було. Бо дивитися на історію чужими очима — це означає перетворювати свою історію.

QHA: Пане Рефате, як Ви вважаєте, наскільки вагомий історичний внесок кримськотатарського народу в українську історію, адже сьогодні згадували вояків УПА, серед яких були також кримчани.

Рефат Чубаров: Починаючи з трагедії, яка прийшла на нашу землю 1783 року, коли Росією було вперше анексовано Крим, ми стали на своїй землі чисельно малою нацією. Дуже багато кримських татар тоді було витіснено за межі Російської імперії. Ми вступали у такі вселенські катастрофи, як Друга світова війна, хоча нас тоді було десь близько 300-320 тисяч людей. Але разом з тим наші люди були розсіяні по різних територіях. Так, кримські татари воювали у Польщі, на боці польського спротиву проти німців (є такий Мішка-татар — це відома постать для Польщі, він був польським партизаном, які воювали виключно проти німців). Також нам наводили приклад кримського татарина, який сам з-під Севастополя, але, очевидно, потрапивши в полон до німців, опинився в українському селі. А потім 43-го року вступив до лав УПА. Це історія людей ХХ століття — тих, які усвідомлювали, що нацизм і сталінізм — це однакові сили. І тому вони легко вступали у ці загони, які воювали або з більшовиками, або з нацистами, або як ОУН-УПА — які воювали одразу проти обох.

QHA, фото QHA та ФБ