Підходи до місцевого самоврядування можуть бути іншими

Щороку країна святкує на початку грудня день місцевого самоврядування. В цей день прийнято нагороджувати грамотами і подяками працівників тих самих органів, відмічати при цьому їх нелегку працю. А звідки ж вона легкою буде коли місцеве самоврядування в Україні – це суцільне самовиживання, а не врядування. Попри те що гучних дійств на день місцевого самоврядування не було, то будемо вважати таким дійством – нещодавній шоу – звіт шоу – мера Здолбунова. І як привід поговорити про місцеве самоврядування.

Проблематика лежить у трьох площинах: національне законодавство, рівень професіоналізму місцевих чиновників, рівень культури та розвитку місцевого населення.

Кожне місто відшуковує свої рецепти виживання проте більшість пливе за течією. Сила аргументів, що лежить на терезах справедливості така: з однієї сторони власні зарплати, статус, майбутня пенсія, а з іншої сторони кропітка робота із роз’яснення суті роботи місцевого самоврядування, об’єднання громади, ініціативність, сприяння самоорганізації мешканців, виконання власних планів і програм. Лінь, зарплата і статус завжди перемагають. Рано чи пізно.

Здолбунів. Зима 2014 року.

Національний рівень невирішених проблем, що заважають розвиватись місту:

Чинне законодавство не сприяє розвитку міст і територій, розвитку самоврядування і фінансовому забезпеченню власних потреб малих міст. Здолбунів – заручник Казначейства, формул Кабміну, штатних розписів для міст з такою чисельністю населення, бюджетного кодексу, відсутності впливу на міліцію, податкову, енергопостачальні організації. Навіть дуже розумна людина в цій ситуації все рівно заручник. І або він погоджується із системою і робить те що можна в цих умовах або протестує проти системи і …довго не втримується у кріслі.

Рівень кваліфікації місцевих чиновників та депутатів, керівників комунальних установ:

Переважна більшість працівників Здолбунівської міської ради користуються знаннями отриманими в молодості, коли закінчували ВНЗ. Із публічно доступної інформації відомо про кілька візитів у Польщу юриста, секретаря (ку) і міського голови для ознайомлення із польським досвідом. Персонал апарату управління можна назвати досвідченим в силу того, що багато років є незмінним попри зміну міських голів. Однозначно міська рада створює враження закритого клубу за інтересами, оскільки подає в ЗМІ  інформацію яку пишуть працівники міськради. Дебатів, публічних не формальних для галочки консультацій не ініціюють, хіба що раз в рік при звіті міського голови у районному БК, куди сходяться працівники за рознарядкою того ж мера і декілька перехожих із сусідніх будинків. І це не тільки тому що влада закрита, а й тому що народу це виявляється не потрібно. Чому? Напевне тому що не вірять владі – це по перше, а по друге самі не хочуть приймати активні участь у житті міста.

 Заходів міського, районного, міжрегіонального масштабу з питань міського розвитку, практики самоврядування, обміну досвідом на території міста за ініціативи міськради і мера не проводяться. Принаймні таких, що були б відомі громадськості. Хоча самі члени апарату міської ради та депутати користуються таким інструментом як виїзні дні депутата. Вони є доволі корисними і дозволяють вивчити досвід врядування у сусідніх громадах. Самим же показати видно немає чого.

Окремо хочеться виділити кваліфікацію депутатів. Без прив’язки до скликань. Гасло Леніна про кухарок і владу актуальне і донині. Більшість депутатів є свідомими здолбунівчанами і кваліфікованими спеціалістами за місцем своєї роботи, але слабенькі з точки зору якісного представлення інтересів громади. Особливо страждає законодавчо-регламентна, бюджетна підковка депутатів. Дискусії на засіданням комісій і сесіях міських рад малопрофесійні. Швидше компромісні, виходячи із середнього рівня розуміння законів та регламенту більшістю міської ради, чим вміло користується міський голова, який безперечно є досвідченим апаратчиком. На прохання Здолбунів CITY надати звіти про свою роботу протягом половини своєї депутатської каденції всі депутати розписались у своїй політичній імпотенції – не змогли написати і рядочка, окрім одного депутата який один рядочок написав. У нас люди не хочуть готуватися ставати владою, тому місцева влада – це зріз середніх розумових здібностей 40-50 осіб в середині приміщення на Приходька,1.

Депутатам бракує політичної волі в розумінні того, що міська влада це саме ВОНИ, а не лише міський голова і якщо ставиться питання до 20 вересня ліквідувати торгівлю на вулицях міста і воно до 20 вересня не виконується, то депутати мають скликати позачергову сесію, викликати на неї начальників міліції, ДСНС, СЕС і запитати у них та міського голови чому вона досі не ліквідована, а не розглядати питання повторного внесення на посаду заступника міського голови людини, яка має корупційний протокол і рішення суду, а на публічному шоу мера в РБК слухняно кивати головами дивлячись на слайд ВУЛИЧНА торгівля у Здолбунові ЛІКВІДОВАНА, та ще й за ініціативи самих депутатів.

Теж саме стосується і посади секретаря міської ради. Як не крути ця посада називається секретар!!!  а не як не по іншому. Це друга людина в раді. На сцену нехай би йшла керівник оргвідділу чи загального чи секретар з приймальні воду меру підносити до трибуни. І треба, щоб усі, хто на цю посаду будуть приходити це розуміли і представляли інтерес  РАДИ перед мером, а не мера перед радою. Ця людина за відсутності мера повинна повноцінно його заміняти і життя міста має тривати. Я говорю лише про ПОСАДУ і функції які повинна виконувати на ній людина. Валентина Василівна, як і більшість в міській раді і сам мер – чудові люди, патріоти, допомагає бійцям в АТО, творча і усміхнена жінка.

Тому можна зробити висновок про середній рівень професіоналізму у провінційному містечку при невеликих зарплатах і кадровому потенціалі, який хоче і може працювати у Здолбунові. Розумніші рухаються до гори – в інші міста і країни або не бажають задешево працювати або…їх просто не знає чи не хоче бачити у своїй команді нинішній керівник міської ради. Ця ситуація зручна досвідченому чиновнику – міському голові, який регулює температуру по сесійній залі своїм тлумаченням законів і регламентів, не маючи гідних опонентів у тій самій залі. Мотивація ж апарату управління вкрай зрозуміла – робочий день до 17.15 і зарплата в кінці місяця. Бо робота може і не дуже оплачувана у простих спеціалістів, проте не пильна-кабінетна, за виключенням небагатьох посад. Тому і працюють там в основному жінки. Які можуть бути альтернативи? Випускники або..інші жінки. Нажаль на ці зарплати інші спеціалісти йти не хочуть. Робота нервова, а мотивація незначна. Окрім декількох перших осіб у штатному розкладі.

Але навіть спроб оновлення апарату не робиться.  Хоча все можна з чимось порівняти. Якщо рівняти із сільськими радами, то на їх фоні робота команди нинішнього міського голови видається непоганою, а життєвий досвід ключових чиновників часто заміняє брак інших знань.

Якщо хто вважає, що в кабінетах міської ради малюють стратегічні плани і шукають іноземних інвесторів то мушу розчарувати. Там пишуть і друкують багато паперів, відписок, витрачають час на перевірки і запити, які передбачені чинним законодавством. Якби паперово – комп’ютерної роботи було менше, можливо і ефективність апарату управління була би більшою. Чого точно не вистачає так це прозорості та гласності у діяльності ради і демократичності міському голові. Звісно на мою суб’єктивну точку зору.

Що подобається? Рівень презентацій, які готують землевпорядники на сесії, рівень презентацій КП «Здолбунівкомуненергія», намагання бути прозорими КП «Здолбунівводоканал», які друкують інформацію на власному сайті та пробують регулярно звітувати про зроблене. Провальними проектами є створення КП «Здолбунівське», незадовільна діяльність КП «МБУ» та рівень аргументованості своїх дій і рішень. Останнє і досі виконує роль чорної бюджетної дірки, яке так і не може пояснити кожному мешканцю окремого будинку: звідки беруться гроші і куди витрачаються. Чи зміниться ця ситуація із прийняттям по будинкових тарифів? Побачимо, адже якщо тепер тариф на кожен будинок окремо то і витрати мають вестись так само зрозуміло по кожному будинку. Це положення прописане ще у плані реформування ЖКГ міста у далекому 2006 році і лише тепер до нього дійшли руки після змін у законах і наполегливих висновках розслідування Здолбунів сіті.

Культура місцевих мешканців: Місто патріотичне, загальний рівень культури і розвитку низький. Тобто кричати «Слава Україні» не витягаючи сигарети із зубів і відсьорбуючи з пляшки пиво – то є нормально для Здолбунова. Поклейка оголошень на стовпах, малювання по стінам, вбивство бездомних тварин, ДТП за участі п’яних кермувальників, святкування в гідропарку з шашликами і горілкою поруч із дітьми що відпочивають, вивезення машинами сміття у контейнери до сусідів, генделики по споюванню одне одного, наркоманія – це візитівки нашого міста. Решта, які до цієї категорії не належать, але мовчки це споглядають і не зупиняють порушень, злочинів можуть сміливо записувати себе до таких самих.

Сміливих, активних, освічених здолбунівчан із здоровою громадянською позицією небагато. Вони цінні як ніколи. Вони – майбутнє міста. Якщо не розміняються на компроміси, спокуси і звичайну лінь або не будуть зацьковані нездарами і не постраждають від синдрома «білої ворони».

Як можна оцінити рівень потенціалу міста по іншому якщо серед кандидатів на міського голову люди, які не відрізняють компетенцій міської ради від адміністрації, а кандидати до Верховної ради, які очолюють партії, товариства, вчителі – розклеюють свою агітацію по електроопорах  із зображенням померлої баронеси та живого Президента іншої країни, явно не питаючи у останньої чи не проти вона такого сусідства. Для багатьох здолбунівчан це, напевне, дрібниця. Когось там зобразили без узгодження, з кимось не погодили, десь наклеїли. А для цивілізованої Європи – це дикість. Тому що там поважають право особистості, авторське право, право на самовираження і благоустрій населеного пункту. Я мовчу вже про посилки з вінками.

Викручені лампочки у під’їздах, зламані під відео зйомку лавочки біля стадіону, вкрадені світильники з декоративних освітлювальних приладів по вул.Б.Хмельницького, засмічена посадка біля 142 км, пейнтбол замість будівництва на розвалинах ЗОШ3, частина учнів якої цілком серйозно вважає, що вона знаходиться у місті Здолбунів – ДВА. І не лише учні знають про існування такого загадкового міста як Здолбунів-2.

При тому всьому наші учні виграють всеукраїнські та міжнародні конкурси. У підручнику життя одне, а на вулиці інше. Не вміння зістикувати одне із одним чи не найбільша проблема. Міліціонер у школі розповідає діткам про те як треба себе вести на дорозі, а сам через годину паркується де прийшлось чи їде під знак і зовсім не у службових цілях. Склопункт розвішуючи рекламу «Принеси стару пляшку – зроби місто чистішим» розвішує ці оголошення на стовпах і деревах не розуміючи що сам смітить більше ніж та пляшка, що лежить незнайдена бомжем у кущах. Це факти, підтверджені, часто опубліковані у ЗМІ.

Як не прикро але провінційність нашого буття помножена на такий же провінційний рівень культури дає ті результати які ми маємо. Ключове гасло – Аби не гірше. Це шлях в нікуди, це рівень південної Африки і північної Уганди через декілька років. Польща і Чехія, Прибалтика не те що видачу віз ускладнять утричі, а й будуть вимагати перевозити нас у спеціальних контейнерах щоб ми не засмічували своїми звичками життя, яке у них вже наладилось.

Здолбунівські проекти останнього десятиліття, які  можна і треба переглянути:

1. Псевдопішохідна вулиця ім.Богдана Хмельницького. Ні люди ні машини на ній не почуваються добре.
2. Стадіон Локомотив давно потребує осучаснення, розширення і конкурсного підходу до обслуговування та експлуатації.
3. Площа на місці стадіону Колос – потребує негайного планування саме спортивного комплексу, щоб земля не відійшла під приватні земельні ділянки. Зважаючи на те, що навколо вже ростуть як гриби будиночки вже можна передбачити складності будівництва чогось великого, зважаючи на будівельні норми, відстані, рівень шуму тощо.
4. Функції та якість робіт комунальних підприємств КП Здолбунівське, БТІ, МБУ
5. Ваги для вантажних автомобілів для визначення реального тоннажу який курсує вулицями міста
6. Облаштування справжнього місця для купання і відпочинку у гідропарку та на старомильській водоймі, а не «місця заходу у воду»
7. Ліквідація усіх кіосків, що псують загальний вигляд міста
8. Нанесення якісних дорожніх розміток, особливо перед усіма навчальними закладами
9. Ремонт вулиць за договорами з вказаним гарантійним терміном та якістю робіт.
10. Ремонт багатоквартирних будинків з можливістю використання праці жителів замість квартплати з прийомкою виконаних робіт комісією за участю жителів під’їзду, де виконувався ремонт.
11. Ініціювання громадських робіт та співпраця із центром зайнятості, міліцією, судом щодо направлення працівників для громадських робіт по благоустрою міста. І не на кладовища, як нині, а у яскравих жилетах і надписом «Спокутую провину перед містом» по центру міста зачищати його від свого ж бруду (мова йде виключно про порушників правил благоустрою міста)
12. Відкритість міської ради перед громадою та ЗМІ.
13. Обрізка дерев цивілізованим способом із забезпеченням естетики міського простору
14. Ремонт вулиць проводити комплексно: дорожне покриття, пішохідна доріжка, придорожні дерева (впорядкування чи навпаки викорчовування), розмітка.

І це підходи, а не плани на рік чи навіть на п’ять. Це просто інші підходи, способи і методи, якими навіть в нинішніх умовах можна краще впорядковувати власне місто. Справ і проблем завжди буде багато і всіх їх вирішити не вдасться, проте саме відчуття партнерства, співпраці, залучення до управління самих жителів, активістів які розуміються на цьому, справляє значно позитивніше враження і відчуття ніж один виступ на рік навіть із самою гарною презентацією.

Микола Орлов