. Органічна ферма: частина 3 | Здолбунів City

Органічна ферма: частина 3

Сучасний світ стає дедалі більш одноманітним. Різними є назви міст, країн, а всередині них – однакові вивіски, рекламні банери, торгові центри. У супермаркетах усе структуровано, розкладено по поличках, помідори однакові, як на підбір.

На полях, де вирощують овочі для масового споживання, усе не менш однаково: оце в нас гігантське поле капусти, ми насиплемо в нього рівно стільки необхідних речовин, скільки буде потрібно, щоб не росли бур’яни. Ми посадимо капусту якнайраніше. Ми заберемо її машинами й повеземо продавати на весь світ.

Людина керує рослинами, як їй заманеться. Усе робиться по волі людини – і, парадоксально, їй же на шкоду.

Чи знаєте ви, що однією з найкорисніших рослин на Землі є броколі? Ця “супер-їжа” багата на білки й клітковину, одна гілочка свіжої сирої броколі містить 102% денної норми вітаміну А, 53% – вітаміну В12, 186% вітаміну С, а поєднання індолів та ізотиоціанатів запобігає різним видам раку.

Проте це стосується тільки “чистої” броколі, вирощеної без жодних додатків, у середовищі, створеному природою, а не людиною. Броколі, вирощене в промислових масштабах, не вб’є вас, але й не зробить сильнішими: для її вирощення застосовують до 42 видів пестицидів, 26 з яких є гостротоксичними.

Слово “пермакультура” означає “стале сільське господарство” (permanent agriculture) і “стала культура” (permanent culture) і передбачає легке життя на планеті, з увагою до того, що ми продовжуємо людську діяльність для багатьох наступних поколінь, у гармонії із природою.

Сталість – не означає, що все має залишатися однаковим. Ідеться про стабільність, про збагачені ґрунти й чистішу воду, процвітаючі спільноти людей, біорізноманітне сільське господарство й соціальну справедливість, мир і достаток.

Пермакультура працює із природою, а не проти неї. Тому вона використовує методи, що мають мінімальний вплив на природне середовище Землі. У щоденному житті це виявляється в купівлі місцевих продуктів, вживанні сезонної їжі, використанні велосипеда замість авто.

Ідеться про вибір, який ми робимо, і як ми розпоряджаємося своїми землями. Ідеться про уникнення знищення диких істот, отруєння ґрунту, води й атмосфери, ідеться про проектування й створення здорових систем, що забезпечували б наші потреби без руйнування планети.

Західний світ сільського господарства зараз крутиться навколо двох основних еко-трендів: органік і пермакультура.

Органічні овочі, вирощені без будь-якого впливу хімічних речовин, підлягають спеціальному маркуванню й коштують відповідно дорожче за звичайні. Натомість пермакультура – це не просто спосіб вирощування, а цілісна філософія життя.

Загалом, пермакультурна етика відштовхується від двох тверджень:

1. Ресурси Землі – обмежені.

2. Цими ресурсами треба ділитися між живими істотами.

Пермакультура намагається справедливо поділити ресурси між людьми, тваринами й рослинами, не забуваючи про майбутні покоління, яким потрібна буде їжа, вода й притулок, точно так, як і нам зараз. Це – “життя однієї планети”.

*   *   *

“Бельгія – маленька країна, але багато людей тут роблять круті речі”, – сказав мені один бельгієць протягом моєї місячної подорожі цією крихітною, але направду крутою країною. Крім того, що бельгійцям вдається готувати найсмачнішу у світі картоплю фрі, у них відбуваються й інші дива.

Моя розповідь буде про особливу пермакультурну ферму Plukrijp у фламандській частині Бельгії, неподалік від Антверпена, та її засновника 67-річного Френка Руймана.

У 1972-му Френкові було 25 років, тоді він уже купував продукти в першій органічній крамниці Антверпена. Одного дня він побував на екологічній фермі у Франції, що перевернуло його життя й визначило подальший шлях – бути фермером.

Він був захоплений і наполегливий у своїй ідеї, тому його родині довелося продати бізнес коштовностей, щоб Френк купив собі шматок землі за нечувано велику кількість грошей – 8 тисяч євро. Тоді вони із дружиною ледве справлялися з первістком, а Френк ніколи не тримав у руках молотка.

По трохи він освоївся й почав тримати корів і овець, продавати органічно вирощене м’ясо. Та досить скоро це не сподобалося виробникам гормональних речовин, і під їх натиском Френку довелося закрити цю справу й перейти на вирощування овочів.

І все було доволі успішно: Френк дістав маркування “органік” і виконував роль дистриб’ютора не лише своїх овочів, а й інших органічних ферм у магазини Бельгії.

“На фермі не було класичних робочих стосунків, у нас усі були не робітниками, а командою. Я швидко зрозумів, що бельгійці – до роботи ліниві, тому в мене були люди з Північної Африки, Східної Європи…” – пригадує Френк.

Говорить також про одну українську жінку, яка вразила його. Будучи в похилому віці, вона приїхала до нього й мужньо працювала, а гроші пересилала додому дітям і внукам.

“Це була смілива жінка, – із захопленням згадує Френк. – Вона трохи говорила англійською й розповідала нам, що коїться в неї в країні. Я думав: лишенько, це ж абсолютно інший всесвіт!”

Ідеться про 90-ті.

Ферма Френка знала часів розквіту з 15 тоннами полуниць за літо й величезними насадженнями зелені круглий рік. Проте одного разу його колеги жорстоко підставили його, коли перевозили тракторами в різні країни Європи разом із його овочами – наркотики. Це призвело до закриття всіх справ і втрати соціального забезпечення Френка.

Минуло декілька років. Одного разу до нього прийшли малозабезпечені люди, яким Френк віддавав безкоштовно залишки його продукції, і попросили хоч якоїсь допомоги. За це вони готові були працювати з ним.

На місці великої ферми вони разом організували малий некомерційний город і почали вирощувати овочі, але більше їх не продавати. “Я зрозумів, що капіталізм не працює”, – каже Френк, і до сьогоднішнього дня лише підтверджує цю думку своєю діяльністю.

*   *   *

“Єдиним етичним рішенням для нас є взяти відповідальність за власне існування й існування наших дітей”. Білл Моллісон, засновник терміну та укладач принципів пермакультури

Працюючи з рослинами, Френк швидко зрозумів, що коли відкриваєш землю для обробки, на тому місці ростимуть бур’яни. Тому важливо заповнити ділянку, з якою працюєш, на повну.

“Десь у 1983-му чи 1984-му, до мене прийшла дівчина й показала книжку, мовляв, мені має бути цікаво. Це була “Пермакультура-1” Моллісона. Я прочитав її й сказав: “Ну, це ж те, що я й роблю”.

Так він зрозумів, що робить пермакультуру. І продовжував робити свою справу, а з пермакультурним товариством познайомився ближче вже в 2010-му, коли зійшовся з людьми, які сповідують пермакультуру як частину тантри.

Для Френка пермакультура – одна із складових духовного розвитку. Він вважає, що майбутнє – за східними духовними практиками.

“Протягом останніх сотень років ми розвинули культуру, яка базується на смерті. Це “культура смерті” означає вбивство людей, убивство природи. Спочатку вони багаторазово вбивають рослини на полі, потім вони саджають там нові й припускають, що ті мають вирости. І вони виростають, але через них багато інших тварин і рослин мають померти.

І ця “культура смерті” не лише в сільському господарстві, але й в освіті, промисловості, економіці. Усе зараз на останньому етапі смерті.

Пермакультура – це можливість втечі із цього. Це зовсім інший погляд на світ: як тільки ти починаєш любити життя, ти не зможеш продати душу за кілька євро. Пермакультура – новий рух, об’єднує людей з усього світу, що починають жити не заради грошей і влади, а заради насолоди життям щодня”.

Френк не називає своє місце фермою, він більше любить називати його колективним садівництвом, місцем, куди можна прийти й зібрати собі врожай. Саме так і відбувається в цьому місці – там ніколи не бувають одні й ті ж самі люди.

У будь-яку пору року допомагати на ферму приїжджають так звані “вуфери”: програмаWWOOF (World Wide Opportunities on Organic Farms – Всесвітні можливості на органічних фермах) призначена для людей, що готові попрацювати волонтерами на органічних фермах за житло, їжу та незабутній досвід. Існують тисячі таких ферм у 99 країнах світу. Та волонтери ферми Френка вважають, що Plukrijp – це найкращий “вуфінг” на Землі.

Робочий день на фермі виглядає щодня по-іншому: адже в догляді за рослинами неможливо скласти конкретних планів – усе залежить від погодних умов, від того, чи пора виривати бур’яни, чи пора збирати певний урожай.

До того ж, усе виробництво тут – це суцільний експеримент: Френк сам збирає й по-різному змішує насіння, а тоді висіює його все підряд, щоб виростали тільки найсильніші культури. З урожаїв харчується сім’я та волонтери, а решту просто роздають людям.

“Люди, які мають власний город, які спробували смак справжніх помідорів, більше не зможуть повернутися до томатів із супермаркету“, – каже Френк про враження своїх волонтерів. “Пермакультура – це те, чим має займатися кожен. Капіталізм, економіка – зламані. Більшість грошей, за які люди працюють, ідуть не людям, і що ми маємо – те ж саме рабство”.

Тетяна Чучко, представниця громадської спілки “Пермакультура в Україні”, розповіла, що в Україні подібні принципи впроваджують скоріше не на фермах, а в невеликих господарствах і поселеннях по всій Україні: на Львівщині, Київщині, Харківщині, Донеччині, Херсонщині, Житомирщині, Волині, у Криму…

“Перший сертифікаційний курс пермакультурного дизайну був проведений у 2011 році. Відтоді відбулося ще два курси з дизайну та курс підготовки вчителів пермакультури.

Люди приходять в основному за знанням, як розумніше облаштувати приватні господарства, а також щоб згодом надавати послуги пермакультурного дизайну.

Досить багато випускників хочуть поширювати знання про пермакультуру”, – повідомив голова спілки Павло Арданов.

Сучасний світ стає дедалі більш одноманітним. Різними є назви міст, країн, а всередині них – однакові вивіски, рекламні банери, торгові центри. У супермаркетах усе структуровано, розкладено по поличках, помідори однакові, як на підбір.

На полях, де вирощують овочі для масового споживання, усе не менш однаково: оце в нас гігантське поле капусти, ми насиплемо в нього рівно стільки необхідних речовин, скільки буде потрібно, щоб не росли бур’яни. Ми посадимо капусту якнайраніше. Ми заберемо її машинами й повеземо продавати на весь світ.

Людина керує рослинами, як їй заманеться. Усе робиться по волі людини – і, парадоксально, їй же на шкоду.

Чи знаєте ви, що однією з найкорисніших рослин на Землі є броколі? Ця “супер-їжа” багата на білки й клітковину, одна гілочка свіжої сирої броколі містить 102% денної норми вітаміну А, 53% – вітаміну В12, 186% вітаміну С, а поєднання індолів та ізотиоціанатів запобігає різним видам раку.

Проте це стосується тільки “чистої” броколі, вирощеної без жодних додатків, у середовищі, створеному природою, а не людиною. Броколі, вирощене в промислових масштабах, не вб’є вас, але й не зробить сильнішими: для її вирощення застосовують до 42 видів пестицидів, 26 з яких є гостротоксичними.

Слово “пермакультура” означає “стале сільське господарство” (permanent agriculture) і “стала культура” (permanent culture) і передбачає легке життя на планеті, з увагою до того, що ми продовжуємо людську діяльність для багатьох наступних поколінь, у гармонії із природою.

Сталість – не означає, що все має залишатися однаковим. Ідеться про стабільність, про збагачені ґрунти й чистішу воду, процвітаючі спільноти людей, біорізноманітне сільське господарство й соціальну справедливість, мир і достаток.

Пермакультура працює із природою, а не проти неї. Тому вона використовує методи, що мають мінімальний вплив на природне середовище Землі. У щоденному житті це виявляється в купівлі місцевих продуктів, вживанні сезонної їжі, використанні велосипеда замість авто.

Ідеться про вибір, який ми робимо, і як ми розпоряджаємося своїми землями. Ідеться про уникнення знищення диких істот, отруєння ґрунту, води й атмосфери, ідеться про проектування й створення здорових систем, що забезпечували б наші потреби без руйнування планети.

Західний світ сільського господарства зараз крутиться навколо двох основних еко-трендів: органік і пермакультура.

Органічні овочі, вирощені без будь-якого впливу хімічних речовин, підлягають спеціальному маркуванню й коштують відповідно дорожче за звичайні. Натомість пермакультура – це не просто спосіб вирощування, а цілісна філософія життя.

Загалом, пермакультурна етика відштовхується від двох тверджень:

1. Ресурси Землі – обмежені.

2. Цими ресурсами треба ділитися між живими істотами.

Пермакультура намагається справедливо поділити ресурси між людьми, тваринами й рослинами, не забуваючи про майбутні покоління, яким потрібна буде їжа, вода й притулок, точно так, як і нам зараз. Це – “життя однієї планети”.

*   *   *

“Бельгія – маленька країна, але багато людей тут роблять круті речі”, – сказав мені один бельгієць протягом моєї місячної подорожі цією крихітною, але направду крутою країною. Крім того, що бельгійцям вдається готувати найсмачнішу у світі картоплю фрі, у них відбуваються й інші дива.

Моя розповідь буде про особливу пермакультурну ферму Plukrijp у фламандській частині Бельгії, неподалік від Антверпена, та її засновника 67-річного Френка Руймана.

У 1972-му Френкові було 25 років, тоді він уже купував продукти в першій органічній крамниці Антверпена. Одного дня він побував на екологічній фермі у Франції, що перевернуло його життя й визначило подальший шлях – бути фермером.

Він був захоплений і наполегливий у своїй ідеї, тому його родині довелося продати бізнес коштовностей, щоб Френк купив собі шматок землі за нечувано велику кількість грошей – 8 тисяч євро. Тоді вони із дружиною ледве справлялися з первістком, а Френк ніколи не тримав у руках молотка.

По трохи він освоївся й почав тримати корів і овець, продавати органічно вирощене м’ясо. Та досить скоро це не сподобалося виробникам гормональних речовин, і під їх натиском Френку довелося закрити цю справу й перейти на вирощування овочів.

І все було доволі успішно: Френк дістав маркування “органік” і виконував роль дистриб’ютора не лише своїх овочів, а й інших органічних ферм у магазини Бельгії.

“На фермі не було класичних робочих стосунків, у нас усі були не робітниками, а командою. Я швидко зрозумів, що бельгійці – до роботи ліниві, тому в мене були люди з Північної Африки, Східної Європи…” – пригадує Френк.

Говорить також про одну українську жінку, яка вразила його. Будучи в похилому віці, вона приїхала до нього й мужньо працювала, а гроші пересилала додому дітям і внукам.

“Це була смілива жінка, – із захопленням згадує Френк. – Вона трохи говорила англійською й розповідала нам, що коїться в неї в країні. Я думав: лишенько, це ж абсолютно інший всесвіт!”

Ідеться про 90-ті.

Ферма Френка знала часів розквіту з 15 тоннами полуниць за літо й величезними насадженнями зелені круглий рік. Проте одного разу його колеги жорстоко підставили його, коли перевозили тракторами в різні країни Європи разом із його овочами – наркотики. Це призвело до закриття всіх справ і втрати соціального забезпечення Френка.

Минуло декілька років. Одного разу до нього прийшли малозабезпечені люди, яким Френк віддавав безкоштовно залишки його продукції, і попросили хоч якоїсь допомоги. За це вони готові були працювати з ним.

На місці великої ферми вони разом організували малий некомерційний город і почали вирощувати овочі, але більше їх не продавати. “Я зрозумів, що капіталізм не працює”, – каже Френк, і до сьогоднішнього дня лише підтверджує цю думку своєю діяльністю.

*   *   *

“Єдиним етичним рішенням для нас є взяти відповідальність за власне існування й існування наших дітей”. Білл Моллісон, засновник терміну та укладач принципів пермакультури

Працюючи з рослинами, Френк швидко зрозумів, що коли відкриваєш землю для обробки, на тому місці ростимуть бур’яни. Тому важливо заповнити ділянку, з якою працюєш, на повну.

“Десь у 1983-му чи 1984-му, до мене прийшла дівчина й показала книжку, мовляв, мені має бути цікаво. Це була “Пермакультура-1” Моллісона. Я прочитав її й сказав: “Ну, це ж те, що я й роблю”.

Так він зрозумів, що робить пермакультуру. І продовжував робити свою справу, а з пермакультурним товариством познайомився ближче вже в 2010-му, коли зійшовся з людьми, які сповідують пермакультуру як частину тантри.

Для Френка пермакультура – одна із складових духовного розвитку. Він вважає, що майбутнє – за східними духовними практиками.

І ця “культура смерті” не лише в сільському господарстві, але й в освіті, промисловості, економіці. Усе зараз на останньому етапі смерті.“Протягом останніх сотень років ми розвинули культуру, яка базується на смерті. Це “культура смерті” означає вбивство людей, убивство природи. Спочатку вони багаторазово вбивають рослини на полі, потім вони саджають там нові й припускають, що ті мають вирости. І вони виростають, але через них багато інших тварин і рослин мають померти.

Пермакультура – це можливість втечі із цього. Це зовсім інший погляд на світ: як тільки ти починаєш любити життя, ти не зможеш продати душу за кілька євро. Пермакультура – новий рух, об’єднує людей з усього світу, що починають жити не заради грошей і влади, а заради насолоди життям щодня”.

Френк не називає своє місце фермою, він більше любить називати його колективним садівництвом, місцем, куди можна прийти й зібрати собі врожай. Саме так і відбувається в цьому місці – там ніколи не бувають одні й ті ж самі люди.

У будь-яку пору року допомагати на ферму приїжджають так звані “вуфери”: програмаWWOOF (World Wide Opportunities on Organic Farms – Всесвітні можливості на органічних фермах) призначена для людей, що готові попрацювати волонтерами на органічних фермах за житло, їжу та незабутній досвід. Існують тисячі таких ферм у 99 країнах світу. Та волонтери ферми Френка вважають, що Plukrijp – це найкращий “вуфінг” на Землі.

Робочий день на фермі виглядає щодня по-іншому: адже в догляді за рослинами неможливо скласти конкретних планів – усе залежить від погодних умов, від того, чи пора виривати бур’яни, чи пора збирати певний урожай.

До того ж, усе виробництво тут – це суцільний експеримент: Френк сам збирає й по-різному змішує насіння, а тоді висіює його все підряд, щоб виростали тільки найсильніші культури. З урожаїв харчується сім’я та волонтери, а решту просто роздають людям.

“Люди, які мають власний город, які спробували смак справжніх помідорів, більше не зможуть повернутися до томатів із супермаркету“, – каже Френк про враження своїх волонтерів. “Пермакультура – це те, чим має займатися кожен. Капіталізм, економіка – зламані. Більшість грошей, за які люди працюють, ідуть не людям, і що ми маємо – те ж саме рабство”.

Тетяна Чучко, представниця громадської спілки “Пермакультура в Україні”, розповіла, що в Україні подібні принципи впроваджують скоріше не на фермах, а в невеликих господарствах і поселеннях по всій Україні: на Львівщині, Київщині, Харківщині, Донеччині, Херсонщині, Житомирщині, Волині, у Криму…

“Перший сертифікаційний курс пермакультурного дизайну був проведений у 2011 році. Відтоді відбулося ще два курси з дизайну та курс підготовки вчителів пермакультури.

Люди приходять в основному за знанням, як розумніше облаштувати приватні господарства, а також щоб згодом надавати послуги пермакультурного дизайну.

Досить багато випускників хочуть поширювати знання про пермакультуру”, – повідомив голова спілки Павло Арданов.

Анна Огойко, для УП.Життя

1 зірка2 зірки3 зірки4 зірки5 зірок (ще не оцінили)
Loading...


Всі коментарі – це не редакційні матеріали, не мають попередньої модерації, суб’єктивні повідомлення і можуть містити недостовірну інформацію. Коментатори, які використовують декілька ніків (імен)-будуть попереджені і можуть бути забанені. Коментатори, які допускатимуть у своїх коментарях грубощі щодо інших учасників дискусії та наклепи (поширення завідомо неправдивдивої інформації, яка порочить іншу особу) - можуть бути забанені адміністратором. Якщо ви вважаєте, що якась інформація не відповідає дійсності і маєте на те суттєві підстави - напишіть нам zdolbunivcity@i.ua і модератор ОБОВ'ЯЗКОВО розгляне ваш лист у найкоротший термін.

Інструкція: "Як користуватися системою коментування"
 
 

Активні відвідувачі

 
 

 Сайт для Руководителей. Как результативно управлять
 

Реклама