На конкурс Візитівка Здолбунівщини: Парк-пам’ятка «Мізоцький кряж»

На конкурс «Візитівка Здолбунівщини»: Парк-пам’ятка садово-паркового мистецтва місцевого значення «Мізоцький кряж»

Автор: Оксана Пальчевська

Опис: Цей мальовничий куточок природи розташований в південній частині селища на площі 15 гектарів.
В середині 18 століття граф Юзеф Каетан Дунін-Карвицький, який на той час був власником Мізоча, задумав створити палацово-парковий ансамбль, але задумане вдалося втілити тільки його наступнику – графу Кшиштофу Дунін-Карвицькому. Він запросив до цієї роботи відомого майстра садово-паркового мистецтва, ірландця Діонісія Міклера. В парку були висаджені рідкісні декоративні дерева, квіти, вздовж алей стояли муровані тумби, на яких стояли мармурові вази з квітами, та скульптури героїв грецької міфології. Через парк протікала річка Стубелка, яка в кінці 18 століття була поглиблена, розширена та перегороджена верхньою та нижньою греблями, завдяки чому утворився мальовничий ставок – улюблене місце відпочинку всіх мізочан і не тільки.

В південно-західній частині парку був створений заповідник «Соснина», який сполучався із основною частиною парку дорогою, яка йшла по нижній греблі. Тут за високою огорожею утримувалися олені, косулі, дикі кабани,павичі, фазани…

На схід від «Соснини» на трьох терасах над ставком був закладений великий яблуневий сад, який частково зберігся і до наших днів.
Дорога до парку розпочиналася символічно – від костелу святого Яна Непомуцена, який розпочав будувати за власні кошти генерал Кшиштоф Дунін-Карвицький в 1795 році, а закінчив будівництво його син Казимир в 1830 році. Костел побудований в стилі ампір, це була прямокутна будівля із шістьма білими колонами при вході, двома напівкруглими нішами по боках від входу, де стояли скульптури святих. В той час костел не мав ніяких башточок чи шпилів, дах був невисокий чотирискатний, в центрі був закріплений невеликий хрест. Під костелом поховано представників роду Дунін-Карвицьких та княжну Ядвігу Любомирську.
При радянській владі, будівля костелу всередині була переділена на два поверхи, знизу була бібліотека, а на другому поверсі – кінозал.

Тільки після проголошення Незалежності України костел було передано релігійній громаді та відремонтовано. На даний час це Українська православна церква Київського патріархату. Після ремонту будівля церкви набула більш витонченого вигляду за рахунок добудованих куполів: центральний великий та два по боках менші виконані в тому ж стилі, що і основна будівля. В напівкруглих нішах фасаду розміщені ікони православних святих. На даний час церква є окрасою Мізоча.

Просто від костелу алея вела до парку, плавно підіймаючись на верхню терасу, де був побудований цілий палацовий комплекс із красивими будівлями, алеями, фонтаном, квітниками, який на жаль до наших днів не зберігся. Із усіх будівель до нашого часу збереглася у напівзруйнованому вигляді оранжерея, побудована над ставком. Навіть зараз це дуже гарна споруда – побудована у венеціанському стилі з дев’ятьма великими арочними вікнами.

При житті графської родини – там був створений зимовий сад, де вирощувались тропічні рослини. Взимку оранжерея обігрівалася печами. За радянської влади в оранжереї створили ресторан «Голубий Дунай», де стояли меблі з панських покоїв.

У 80-х роках ХХ століття в ресторані сталася пожежа. Після цього його вже не відбудовували.
Вся верхня тераса була обнесена невисокою декоративною білою кам’яною огорожею, яка спускалася обабіч східців до ставка.

На нижній терасі була змурована висока кам’яна стіна, яка відділяла частину парку від холодних вітрів. Тут розміщувався малий сад, в якому росли теплолюбні рослини: персики, ведмежі горіхи, барбарис, айва…

Ставок став справжньою окрасою парку. Тут любила проводити вільний час панська родина та їхні численні гості. Вони плавали по ставку на човнах, насолоджувались відпочинком в альтанці на штучному острові, який був насипаний неподалік нижньої греблі.

Часто до маєтку Дунін-Карвицьких навідувався відомий вчений та просвітитель, інспектор шкіл трьох губерній: Волинської, Подільської, Київської, який багато зробив для освіти Рівненщини – Тадеуш Чацький. Княжна Чарторийська, побувавши в Мізочі, збудувала на згадку кам’яний декоративний грот над ставом (у спогадах та документах не вказується, чи своїми руками вона його склала, чи зроблено грот було за її керівництва). З обох боків гроту були закріплені металеві пластини із написами:
1. «Цей напис поставлено княжною Ізабеллою з Флемінчів Чарторийських. Року 1805 дня 15 серпня – вдячність і повагу на пам’ять від нього заклала».
2. «Кохання з повагою вмиті стрічки в’є,
свіжі квіти нехай їм час додає,
що в серці моєму вони,
з вдячністю зичу»
Біля гроту дуже любили фотографуватися відвідувачі парку, на жаль до наших днів грот не зберігся. Через підняття рівню води в ставку – він був затоплений та зруйнований.

Лишила свої спогади про Мізоцький парк перша в Росії жінка-офіцер, кавалерист-дівиця Надія Дурова, яка деякий час перед війною 1912 року квартирувала в Мізочі. Їй подобалися квіти, які росли в парку, особливо «рози» на високих деревах, які можна було дістати тільки зрізавши шаблею. Можливо то були магнолії, тому що на той час в парку росли магнолії, кипариси, коркове дерево, модрини, ялини…
З приходом радянської влади до Мізоча – парк лишився улюбленим місцем відпочинку. Тут на верхній терасі, де раніше стояли панські будівлі – кожен колгосп району побудував виставкові павільйони, де проводились щорічні виставки досягнень сільського господарства.

На нижній терасі над ставом була зроблена кругла сцена, на якій у теплий період року майже щонеділі виступали колективи художньої самодіяльності району, ввечері на сцені грала музика та приходила танцювати молодь.

На Новий рік на алеях парку організовували зимові гуляння, їздили на санях, запряжених кіньми, співали пісень.

Звичайно не все збереглося в парку до наших днів, багато цінних дерев було втрачено, зруйновано палацовий комплекс панів Дунін-Карвицьких, але дух історії та славної пам’яті живе тут в цьому мальовничому куточку Мізоча і донині.

Написано на основі краєзнавчих досліджень: Андрія Жив’юка, Ірини Колосової, Чеслава Хитрого, Романа Михальчука.