Липові дипломи в Адміністрації Президента

Права рука Порошенка Борис Ложкін вигадав відомості про вищу освіту, яку нібито здобув у міфічному інституті у США Новий глава Адміністрації Президента з’явився у нас 10 червня — через три дні після того, як Петро Порошенко зачитав присягу. Посада ця, як і сама Адміністрація, не закріплені в Конституції.

На практиці ж, починаючи з першого президентства Кучми, всі глави Адміністрації (за винятком хіба що Рибачука) належали до найвпливовіших фігур в управлінні державною вертикаллю. 16 червня нинішнього главу Адміністрації Президента Бориса Ложкіна керівник держави ввів до складу Ради національної безпеки і оборони України. Після того глава Адміністрації Президента офіційно став одним із тих, хто причетний (тим більше, у час війни) до ухвалення найважливіших рішень держави. Із появою на Олімпі нової персони журналісти ненадовго зацікавилися його біографією.

Однак більшість обмежилася опублікуванням біографічної замітки на основі відомої раніше і, вочевидь, власноруч складеної біографії пана Ложкіна. Попри це, мене зацікавив один пункт біографії Бориса Ложкіна, до якого суспільству не може буде байдуже після того, як із бізнесмена він перетворився на одного з найвищих керівників нації. Це — його освіта. З поширеної напівофіційної біографії можна було дізнатися, що у 1992 році Ложкін закінчив Міжнародний інститут гуманізації та розвитку (США) за фахом менеджер вищої ланки управління. Закінчив американський навчальний заклад? І це 1992 року — вже наступного року після розпаду СРСР і щойно на 21-му році життя потенційного випускника?

Щось тут не так… Спершу заходжу на спеціалізований американський ін­тернет-ресурс College­sour­ce.org, який об’єднує інформацію про понад 80 тисяч університетів, інститутів, коледжів у всіх штатах США, а також про багато вишів по світу. Пишу у вікні пошуку назву так, як вона мала б звучати англійською — Interna­tional Institute for Humaniza­tion and Development of Edu­cation або International Institute of Hum­a­nization and Deve­lopment of Education.

Там інформації про такий навчальний заклад не виявляється, хоча годі й уявити, що американський навчальний заклад міг не потрапити в цей серйозний каталог. Переходжу до пошуку у всьо­­му інтернеті. Пишу в інтернет-пошуковик Google обидва можливі англомовні варіанти назви вишу. Система знаходить 98 мільйонів (!) текстів зі словом “Institute”, але при точному пошуку за однією зі вказаних версій назви жодна з цих мільйонів знахідок не виявляється сайтом вказаного американського інституту чи статтею про якусь його діяльність!

Отже, факт начебто очевидний: навчального закладу, який нібито закінчив у Сполучених Штатах Америки глава Адміністрації Президента України, не існує Ідемо далі — від пошуку закладів плавно переходимо до пошуку людей. Адже робота навчального закладу залишає по собі найважливіше — його випускників. Нині — епоха масової реєстрації людей в соціальних інтернет-мережах. І система мала б видати тисячі й тисячі зареєстрованих профілів користувачів, які вказали б цей інститут альма-матер. Але ні Facebook.com (1,4 мільярда користувачів), ні соцмережі для професіоналів на кшталт LinkedIn.com (300 мільйонів користувачів) не мають у своїх записах інформації про тисячі, сотні чи бодай десятки випускників загадкового “американського” (і, нагадаємо, “міжнародного”) вишу.

Слухайте, може, це якийсь спецзаклад ЦРУ, називати який не заборонили тільки Борисові Ложкіну? Або, точніше, одній невеличкій групі агентів забули заборонити… Щоправда, виш був такий засекречений, що навіть ця група не знає до ладу його назви… Про що це я? Річ у тім, що система пошуку, як я зазначив, не знайшла в англомовному інтернеті тисяч і тисяч випускників. Та й сотень не знайшла. І навіть десятків.

Але… Дещо я таки знайшов. Ось вони, вітайте: Lama Tantrapa (вказала про себе — 1990 —1992 роки навчання в International Institute of Humanization and Development of Education) та Vladyslava Polishko (College of Management (Inter­national Institute of Humanization and Development of Education), 1993 — 1995). Обидві з України… А крім них, лише троє людей в усьому англомовному секторі інтернету згадані як випускники вишу, але вже в інших, більше ніде не знайдених варіантах його назви. Перший з них — сам Борис Ложкін. Як керівник медійного бізнесу свого часу подав про себе інформацію до Всесвітньої асоціації видавців газет і новин WAN-IFRA. У графі “освіта” він написав: “International Institute of Humanization and Education De­velopment (USA)” (Міжнародний інститут гуманізації і освітнього розвитку (США). Друга — українська інтернет-користувач Iryna Deyneka.

Вона вказала своєю освітою навчання у 1993 — 1995 роках у закладі з такою ж назвою, як у Ложкіна, але без американської “прописки”. Отже, ще двоє з України… І нарешті п’ята особа — Nata­liya Vynogradska — вказала ще іншу версію назви: International Institute of Education Development and Humanization of Relations (Міжнародний інститут освітнього розвитку і гуманізації відносин, 1995 — 1998). Це вже геть далеко від вказаного в біографії Ложкіна Міжнародного інституту розвитку і гуманізації освіти, але, зважаючи на те, що згадана Наталія — харків’янка, як і глава АП… Щось підказує, що вже і її треба зарахувати до ймовірних випускників дивовижного американського інституту, який не має ні однієї згадки в англомовному просторі, жодного неукраїнського випускника.

Підводжу риску: з майже 100 мільйонів текстів зі словом “In­stitute” в інтернеті жоден не є ані сайтом американського вишу, ані текстом про його діяльність у минулому. І серед цієї неймовірної кількості повідомлень зі словом “Institute” у всесвітній мережі маємо лише п’ять профілів ймовірних його випускників. Усі п’ятеро (із Ложкіним включно) походять з України і, на диво, називають альма-матер по-різному.

Та навіть із цих п’ятьох українців лише Борис Ложкін вказує на належність закладу до США. Інші, певно, соромляться “піндоської” освіти… Якщо у США такого інституту не існує, а всі п’ятеро виявлених в англомовному інтернеті ви­пуск­ників закладу є українцями, то цілком очевидно, що наш герой у своїй біографії вже багато років обманює зацікавлених осіб, подаючи відомості про свою американську освіту. В тому числі — й відділ кадрів Адміністрації Президента. Насправді виш може бути хіба що українським. Шукаємо назву закладу у Goog­le в україномовній і російськомовній версіях. На відміну від англомовної, тут такий очевидний результат пошуку неможливий — через тисячі перепостів біографії Ложкіна різних років, яка містить цю назву. Але посеред цього валу вже у перших кількохстах результатах нам трапляється кілька осіб, які у своїх профілях у соц­мережах вказали цей заклад у графі “освіта”. Усі нібито навчалися там у 90-х роках.

І, звісно, всі — українці. А ще виявляється, що у другому десятилітті ХХІ століття інститут, який начебто закінчував сам пан Ложкін, в Україні навіть не має свого інтернет-сайта. Крім кількох імовірних випускників, нам також трапилося видане у Сумах із “биркою” цього інституту стосторінкове дослідження “Музично-педагогічна діяльність українських композиторів і виконавців другої половини ХІХ — початку ХХ ст.: історичні нариси”. Тираж 300 примірників. Автор Олег Михайличенко. Підписано до друку в 2004 році, адресою інституту вказано: “м. Суми, провул. Академічний, 1”. Запам’ятайте цього автора і цю адресу МІГРО. А ще інформацію про Міжнародний інститут гуманізації та розвитку освіти зі сумською пропискою (і тільки такою) видають кілька бізнес-каталогів в інтернеті. Керівник — щойно згаданий Олег Михайличенко.

От тільки зазначено там цю організацію не як навчальний заклад, а просто як “приватне підприємство”. У деяких випадках — зовсім без вказування виду діяльності, а в деяких — принаймні з уміщенням у рубриці “професійно-технічна освіта”. Отак “Міжнародний інститут… (США)” на наших очах перетворюється на сумське приватне підприємство чи, як далі покаже перевірка, ще на щось інше… Адреси цього підприємства у бізнес-каталогах різні — відповідно до року формування того чи того каталогу. Якщо в одному випадку це “вул. 40 років Жовтня, буд. 41, кв. 36” (так-так, ви не помилилися — зареєстровано у квартирі), то в іншому — вже згадуваний провулок Академічний, 1. Але йдеться про ту саму структуру, бо, крім однакової назви інституту, вказано і однаковий ідентифікаційний код підприємства — 21118711.

Позаяк телефони, подані у бізнес-каталогах, не відповідають і профіль діяльності підприємства там не вказано, вирішуємо з’ясувати більше відомостей у Єди­ному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. Вводимо в пошукове вікно електронного реєстру назву інституту, але система пові­домляє, що такого підприємства вона не знає. Тоді вводимо ідентифікаційний номер 21118711. Є результат! Але що це?! Під цим ідентифікаційним номером Єдиний держреєстр містить… “Приватне підприємство “Анастасія-Експерт”. І, знову квартирна адреса реєстрації — “місто Суми, вул. Соборна, будинок 36, квартира 19″. Чим підприємство займається? Офіційно зареєстрованих видів діяльності п’ять: купівля та продаж власного нерухомого майна (основний); надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна; агентство нерухомості; управління нерухомим майном за винагороду або на основі контракту; консультування з питань комерційної діяльності й керування. Останній (побічний в агентства нерухомості) вид діяльності раптом нагадує мені про офіційну спеціальність, яку Борис Ложкін здобув у “міжнародному інституті”, — “менеджер вищої ланки управління”.

То майбутнього главу Адміністрації Президента просто проконсультували у фірмі-“багатоверстатниці” і видали відповідний папірець, чи як? Ану ж це все-таки зовсім інше підприємство, що не має ніякого стосунку до інституту? Та ні ж бо! Крім того ж ідентифікаційного коду, Єдиний держреєстр видає той самий телефон +38 (0542) 221109, поданий раніше “ПП “Міжнародний інститут гуманізації та розвитку освіти” до каталогу “Бізнес-Гід”. Телефон той самий, хоч адреса і змінювалася, отже, номер “ходить” за фірмою, куди б вона не переміщалася. Інші дані реєстру теж свідчать, що “ПП “Анастасія-Експерт”, не нове підприємство, а, вочевидь, перейменоване старе.

Його реєстрація у сумській податковій інспекції датована ще 1992 роком (українська — відразу після здобуття Незалежності), а реєстрація в управлінні регіональної статистики —1994 роком. Зате якщо знову зазирнути до каталогу “Бізнес-Гід”, то там із тим самим телефоном і вже знаною нам адресою провул. Академічний, 1 знайдемо не тільки МІГРО, а й Сумський гуманітарно-економічний коледж. Дивимося в Єдиний держреєстр — це, виявляється, теж приватне підприємство, але вже з відповідним освітнім видом діяльності. І реєстрацією у тій самій квартирі на вулиці 40 років Жовтня, що і МІГРО у певний період! А очолює його той самий Олег Михайличенко, чиє дослідження про композиторів ми бачили перед тим як видане від імені МІГРО і кого як керівника МІГРО вказано в тому самому бізнес-каталозі.

Однак зареєстрований коледж не на початку 90-х, а в 2003 році, й ідентифікаційний номер у держреєстрі інший має. В інвестиційному паспорті області Сумський гуманітарно-економічний коледж згаданий у рубриці “Провідні ліцеї, ПТУ”. Притім якщо в каталозі “Бізнес-Гід” про цей заклад зазначено як про такий, що має 11 працівників, то Міжнародний інститут гуманізації і розвитку освіти нібито має (мав?) у Сумах лише 1 працівника. Таке враження, що засновники обох ПП — люди, які із певною метою жонглюють реєстраційними документами свого освітньо-маклерського бізнесу. Наступний крок у розслідуванні дуже важливий: надсилаємо запити до Адміністрації Президента і в Міносвіти. Просимо надати офіційну біографію Бориса Євгеновича Ложкіна (на той час її не було на сайті АП).

Біографію редакції Банкова надає. У ній, зокрема, сказано таке: “У 1997 році закінчив Харківський державний педагогічний інститут за спеціальністю “російська мова і література”, а в 1992 році — Міжнародний інститут гуманізації та розвитку (США) за фахом “менеджер вищої ланки управління”. Отже, маємо вже не напівофіційну автобіографію з інтернету, а офіційний документ, який є в особовій справі високого посадовця держави та на сайті державної установи. Наступним запитом просимо уточнити роки навчання Б. Ложкіна у ВНЗ у США, адресу навчального закладу, а також те, чи йдеться про головний офіс університету, чи про певну філію. Те саме — про особливості навчання в українському ВНЗ у Харкові. У відповідь повторно отримуємо ту саму офіційну біографію. Е, ні — ми ж її вже маємо! Утретє надсилаємо запит з уточнювальними запитаннями. Відповіді — немає.

Що ж, якщо глава Адміністрації боїться повідомити подробиці про свою освіту, то доведеться це зробити нам. Переді мною — фотокопія диплома Міжнародного інституту гуманізації і розвитку освіти (США) (як вказує в автобіографіях Борис Ложкін). Саме такий він подав у відділ кадрів Адміністрації Президента. “Американський диплом” пана Ложкіна: без печатки Міністерства освіти, з помилками, на бланку УРСР, і виданий…у Харкові приватним підприємством. Це просто витвір мистецтва. Погляньте на нього уважніше (див. фото). “США” на практиці виявилися “УССР, г. Харьков” (бланк, за вказаними внизу даними, надрукований у Києві 21.05.91, ще до проголошення Незалежності). Притім диплом із номером “аж” 011 насправді не є дипломом. Ну, в тому розумінні, що його ми вкладаємо у те, яким повинен бути справжній документ про освіту.

Це не диплом про освіту державного зразка, який навіть приватні, але справжні (!) виші отримують для своїх випускників від Міністерства освіти. Це просто надрукована за власним замовленням підприємства “корочка” із печаткою харківської філії згаданого “інституту”. І зміст її — зовсім інший, ніж у дипломах про здобуття вищої освіти. Вчитаймося: “Диплом… выдан… в том, что он… ПРОСЛУШАЛ КУРС ПО СПЕЦИАЛЬНОСТИ… Харьковского филиала…” Порівняймо це із записом у будь-якому справжньому дипломі про освіту “… ЗАКІНЧИВ… ДЕР­ЖАВНИЙ ІНСТИТУТ… ЗА СПЕ­ЦІАЛЬНІСТЮ…” Є різниця? Є! Вона очевидна: у першому випадку маємо сертифікат про те, що людина прослухала якісь лекції, а в другому — державний диплом про закінчення вишу з успішним складенням іспитів і присвоєнням кваліфікації спеціаліста. Ось, для прикладу, 36-річна Наталія із Сум шукає роботу на сайті Rabota.ua. Інформацію про свої заняття в МІГРО жінка чесно вписала у рубрику “Курси, тренінги, сертифікати”… Що ж, тоді наступне запитання. Може, на початку 90-х він існував, але після років славетної історії ця поважна установа чомусь припинила діяльність?

Наприклад, була об’єднана з іншим поважним вишом? Цей варіант теж не проходить. Річ у тім, що паперову документацію і пресу минулого у США впродовж останнього десятиліття оцифровують у неймовірних масштабах. Наприклад, якщо ви шукаєте згадку про своїх родичів у цій країні, то, сидячи за комп’ютером в Україні, можете знайти на відповідних сайтах квитки і портові списки пасажирів, які в’їжджали у США ще наприкінці ХІХ століття! Газети і журнали оцифровані не тільки великі, але й місцеві ”районки”. Однак жодної (!) статті чи бодай маленького інформаційного повідомлення про діяльність у минулому в США такого “міжнародного” закладу освіти пошукова система теж не знаходить. І жоден з американських закладів освіти, що мають філії за кордоном, не наводить у переліку їх інститут, який набито закінчував пан Ложкін.

А знаєте, скільки треба скласти іспитів, щоб отримати псевдодиплом “Міжнародного інституту…” після цілих двох років “прослуховування курсу”? Аж один. У “дипломі” Бориса Ложкіна так і записано: “сдал выходной текст с оценкой…” Стоп! А як це — “выходной ТЕКСТ”? Розгублено кидаю погляд на англомовну сторінку “диплома” — там перед оцінкою стоять слова “final test”. TEST! Он воно що… Так званий диплом ще й з помилкою надруковано, і “тест” перетворився на “текст”. Зате “с оценкой “отлично”. Тепер — щодо англомовної версії назви закладу. International Institute for Humanization and Development of Education — так написана вона в дипломі.

А в анкеті для Всесвітньої асоціації видавців газет і новин WAN-IFRA у графі “освіта” Борис Ложкін вписав близьку за звучанням, але іншу назву: International Institute of Humanization and Education Development (ну і USA додав, звичайно). Тобто навіть назви “американського міжнародного вузу”, в якому він начебто завзято здобував фах упродовж двох років, Борис Євгенович не запам’ятав… Щоб поставити крапку у цій історії “американської освіти” пана Ложкіна, я звернувся ще й до Міністерства освіти і науки. Запитав, чи існував (існує) такий освітній заклад, як зазначено у біографії пана Ложкіна, який має рівень акредитації, засновників, адресу тощо. На жаль, у міністерстві — не здивували. Лише повідомили, що міністерство має в базі даних інформацію про ВНЗ, починаючи із 1996 року, а про раніші роки нічого повідомити не може.

Щодо періоду 1996 — 2014 років, то в цей час Міжнародний інститут гуманізації та розвитку освіти не отримував ліцензії міністерства “на право здійснення діяльності у сфері вищої та професійної освіти, не проходив процедуру акредитації та не отримував сертифікати про акредитацію”. Finita la comedia… Сьогодні я готую останній запит — панові Порошенку. Хочу запитати його, чи має право обіймати високу державну посаду, бути членом РНБО людина, яка фабрикує дані про свою вищу освіту.

Андрій ГАНУС, газета “Експрес P.S. Досліджуючи життєвий шлях цієї людини, правої руки Порошенка, ми натрапили ще на ряд цікавих фактів, пов’язаних із гучною історією продажу бізнесу Ложкіна панові Курченку. Продовження — вже незабаром.