Країна чекає нової професійної влади, а не просто її зміни

Звісно революціонерів в університетах і коледжах не готують. Тому часто революції задумують одні, роблять інші, а її результатами користуються треті.

Хто на сьогоднішньому Євромайдані виконує ці функції?

Перші: громадські активісти й молодь, які свої майбутнє уявляли в об’єднаній Європі, повірили нинішній владі, яка брехливо повторювала із екранів телевізорів, що саме туди  їх і веде. Також до цієї групи можна віднести політиків, які чекають своєї черги потримати державного руля влади. Які вже були там і яким там сподобалось. Щось такого, як свого часу був рух ПОРА, на коломайдановому просторі не виникло.

Друга група – революціонери. Частина групи 1 –підбурювачі+у більшості молодь і громадські рухи, меншою мірою політики, які знають, що в разі поразки вони нічого не втратять, а в разі перемоги призначення на посади буде робити не майдан і немайданних учасників. Не піде ж очолювати управління юстиції ОДА чи РДА студент, будуть шукати людину із досвідом і знанням системи управління зсередини. От тоді їх час і прийде. А поки що вони десь поруч. Підходять на Майдан, роблять 2-3 фотки і вивішують їх у соцмережі. Мовляв, я з вами, народ.

Третя група –власне ті, хто буде пожинати плоди Майдану. Ви вірите, що ними виявиться хоч хтось із групи 1? Тут час виходити на сцену політикам. Лідерам опозиції. Питання, які вже почали обговорюватись у Інтернеті, хто з них яку посаду обійме. Президента, прем’єра, спікера. Ні, не начальника  юридичного управління ОДА, на якій ні Кличко, ні Тягнибок не працювали, а саме вищі державні посади країни. Кажуть, в історії бували такі самородки, які на гребені революції  очолювали державу і вели її до прогресу. Але мені такі приклади відомі із числа бідних країн, для яких саме прагнення отримання свободи і незалежності були найбільшою нагородою. Ми цей етап один раз пройшли у 1991-му, хапнули ковток свободи у 2004-му. Тепер в нашій країні питання стоїть у радикальному прогресі з врахуванням того, що на календарі 21 століття.

Хто може його здійснити? Кличко? Так, якщо очолить мін молоді і спорту! Яценюк? Так, якщо очолить Нацбанк. Тягнибок? Після публікації у газеті «Експрес», я думаю, що вище начальника обласного МВС тут не варто стартувати, щоб довести що він не такий і йому можна вірити. Президента й голови уряду я серед них не бачу. Представницького, з економічною, юридичною чи технічною освітою першою базовою і міжнародними курсами бізнесуправління чи державного адміністрування – і все це в одній особі. Найбільш гідним і досвідченим, з урахуванням названих мною критеріїв, є Арсеній Яценюк. Він може бути головним консультантом і претендентом на одну із найвищих посад. Але швидше кабінетну ніж представницьку (т.то не президентом). А як не вони, тоді хто? Розкручених мало, нові герої майдану, якщо такі будуть, не встигнуть зарекомендувати себе широкому загалу більше ніж вправний революціонер.

Чи підходять під це такі постаті як Луценко, Порошенко, Ахметов?

Ситуація достатньо неоднозначна. Продовжуючи думку свого першого посту Яка кінцева мета Майдану я відповіді й досі не бачу: яка кінцева мета Майдану? Хоч інколи чую пропозиції щодо зміни влади. Але це перша, хоч  і дуже важлива частина революційного спектаклю. Народ вийшов на майдан, на мою суб’єктивну думку, не тільки й не стільки через угоду із ЄС, а через те, що народу немає, що їсти, немає, де працювати, немає, кому поскаржитись, немає, куди подітись дітям, окрім як перейняти кайдани овочів-кріпаків, як каже Дмитро Світодар, від своїх батьків. І навіть ті, хто сидять в адміністраціях при роботах, які їм надали як велике благо, в обмін на відсутність власної думки, навіть вони підтримують Майдан. Щоправда, десь там глибоко всередині своєї переляканої  особини.

Тому й очікують люди від майдану зміни ситуації в країні, а не стільки хоч і важливого, але просто паперу із ЄС. Хто їм може дати цю нову владу? Вони самі? Як? Захопити всі будівлі, вигнати нинішню і що? Боротись, хто перший сяде у крісло, чи ігнорувати всі закони? Хто на роль батька Махно буде претендувати? Призначати нові вибори і брати в них участь – тоді ТОЧНО переможе політик, а не хтось із першої шеренги майдану, тому що вибори – це всеукраїнська політична процедура, а не одномоментний революційний акт. Отже, знову маємо, навіть не пускаючи політиків на сцену чи виштовхуючи їх із захоплених приміщень, два варіанти. Або анархія на місяць-два, або нова влада і переможець – найбільш розкручений по телевізору політик. Заспокоєння. Розчарування. Наступні 9 років очікування. Ми це вже проходили…

Микола Орлов