І знову про наболіле… Як жити вчителю в теперішній нелегкий час?

Школа – це місце, де проходить дитинство кожної людини, ким би вона не стала в дорослому житті. Одинадцять років шкільного життя – це майже дві тисячі днів, одинадцять з половиною тисяч уроків. Погодьтеся, це немало. Проблеми школи – це проблеми усієї громади, а не тільки освітян.

Вже пройшов місяць після звернення вчителів (див. посилання https://www.youtube.com/watch?v=joO8o3dBIUw) до районної влади, «а віз і нині там». Додаткових коштів ніхто не дасть. “Справедливого” розподілу субвенції в межах району ніхто переглядати не збирається. Ті школи, які найбільше економили – отримали найменше. Вчителям недоплатили в лютому, недоплатять в березні, а можливо, і в квітні, і … не будемо забігати так далеко, тому що й на завтрашній день прогнозувати в теперішній час – невдячна справа. Мало того, ще й бакобстеження (а, можливо, влітку й медогляд), вчителі відтепер мають проходити за власний кошт, що є порушенням законодавства України (див. посилання http://pon.org.ua/…/656-na-chislenni-zvernennya-z-misc-shho… )

У кінці лютого вчителі «бунтували», просили, зверталися до всіх можливих інстанцій про допомогу у вирішенні даного питання.

Закінчився карантин, за ним і канікули. Потрібно встигнути вичитати усю навчальну програму: учні повинні знати навчальний матеріал. І вчителі мовчки поспішають на уроки, готують учнів до ЗНО, олімпіад і конкурсів. Проводять різноманітні виховні заходи, екскурсії, батьківські збори… У голові тисячі планів, задумів, ідей, які хочеться найшвидше реалізувати, адже до закінчення навчального року залишилось зовсім небагато.

І знову немає часу на власні проблеми, бо навчати дітей – це найперший обов’язок вчителя.

А районна влада (депутати й чиновники) й надалі буде спокійно працювати, адже тепер немає кому порушувати їх спокійний, розмірений робочий день, де усе за графіком.

Лишається лише одне відкрите питання. Коли місцева влада, яка повинна дбати про своїх громадян, бо це її найголовніший обов’язок, згадає і про вчителя: і того, що її вчив, і того, що вчить її дітей та онуків? Коли нарешті візьметься за вирішення проблеми освітян?

Тетяна Куць, голова ППО Здолбунівської ЗОШ І-ІІІ ст. №4