Дякую вам пане Президенте, що подарували мені віру…

Промайнуло у ФБ, швидко але встиг вихопити, перекласти і ось публікуємо. Не місцеві новини але так по суті того що відбулось у них і відчувається, що і у нас тільки набагато швидше і раніше закінчилось.

Через пару днів Грузія перегорне одну з найблискучіших сторінок своєї історії, яка багато в чому випередила свій час. Пане Президенте , ви випередили час, наш народ не готовий до чесності, не готовий до діяльності, не готовий до руху. Народ не хоче “нового” Батумі, він хоче співати і пити.

Народ не хоче освіти, йому лінь вчитися, він хоче пліток. Народ не хоче ультрасучасної архітектури Тбілісі, він хоче керосинок і буржуйок. Народу не потрібна прозора поліція, будинки юстиції, фантастичні готелі, чисті вулиці і світлі обличчя, йому потрібен подарунок у вигляді футболок, пральних машин, добрив, мікрохвильовок. Вони могли б заробити на все це самі. Ви дали їм таку можливість – іди працюй, без хабарів відкрий свою справу, включи мізки, починай думати, але це складно  для цього треба вийти з кухні, відірватися від дивана, а це не в крові мого народу. У крові лінь і нестримне бажання халяви. Вони її отримали.

Джерело obozrevatel.com з посиланням на блог Вахтанга Вахтангашвілі, переклад Здолбунів сіті

Пане Президенте! Мені боляче говорити це, але моїм співвітчизникам не потрібна Грузія. Вони готові проміняти її на гроші, на можливість продавати вино тим, хто вбив сотні молодих хлопців, тим, хто залишив дітей без батьків, матерів без синів, дружин без чоловіків. Знаєте, мені здається це вино червоне не від винограду Кахетії, воно червоне з іншої причини … Ви можете посперечатися зі мною, в черговий раз захищаючи наш народ, але де він? Де тисячі грузин, які б заполонили вулиці та площі міст на знак протесту проти участі в ганебній Олімпіаді, навіть вогонь якої гасне щодня?

Де тисячі грузин, які стоять вздовж колючого дроту  який день від дня просувається в глиб країни мого дитинства? Де всі ці люди? Вони сидять вдома, їм ліньки, вони хочуть сидіти на вулицях грати в доміно, пліткувати про “блакитну педо ” Америку, в той час коли їхні діти будуть прагнути виїхати туди … Зараз наш народ виходить на площі не заради Батьківщини. Він виходить туди для стадної наснаги, вони хочуть бачити, що вони не одні обманюються своїми ” мріями “, що таких багато, так не страшно, це додає сил.

Тільки навряд чи хтось із них замислюється про те, чому нова месія ховається від них за броньованим склом, чому людина, що посадила злодіїв, сидить у в’язниці … Ось саме це ” стадне почуття ” призводить до краху. Я не можу зрозуміти, за що ви любите наш народ? Народ, який зрадив Вас, який може залишити Ваших дітей без батька; народ, якому немає діла до державності, безпеки, цілісності батьківщини. Народ, який не вірить у свою країну, народ жадібний, дріб’язковий, малоосвічений (що вже гріха таїти ), місцями істеричний і б’ється в агонії . Мій дід, мій батько завжди вчили мене пишатися Грузією, але зараз мені соромно, соромно перед Вами .

Пане Президенте, спасибо Вам за те, що подарували мені віру в те, що моя Батьківщина може бути сміливою і гордої, сильною та сучасноюї, а не сірою і убогою. Я вірив і вірю Вам. Я бачу, що Ви робили і робите. Спасибі Вам за те, що були рішучим і відкритим, вірячим і люблячим. У кожного з нас свої мрії, моя мрія бачити непідробну гордість в очах співвітчизників при згадці Вашого імені. Гордість і повагу. Я вірю в це, як Ви вірите в нас. Спасибі вам !