«Дякую, що врятували мені життя…» – здолбунівчанин із зони АТО

«Дякую, що врятували мені життя…» – це були перші слова, які я почула в телефоні від нашого земляка Андрія (ім’я, на прохання хлопця, змінене), який зателефонував мені суботнього вечора, 12 липня.

Андрій – молодий хлопець зі Здолбунівщини, військовий, який останнім часом у складі 72-ої бригади здійснював супровід боєприпасів та всього необхідного у зону АТО. Близько 4 ранку у ніч на 11 липня, Андрій у складі екіпажу в кількості 8 чоловік здійснював супровід боєприпасів в район Зеленопілля, де стояла наша 24 механізована бригада. Десь за 30 км. від кордону екіпаж нашого земляка потрапив під обстріл терористів, що здійснювався системою «Град» та мінометами. Осколки від вибухів потрапили в тіло хлопця, один з них – у ногу. Якби не бронежилет, куплений Андрію за кошти здолбунівчан, зібрані координаційним штабом допомоги військовим при Здолбунівській райраді та переданий йому 5 липня, нашого земляка, за його словами, уже не було б на цьому світі… А так – «лише» розшматована нога, в яку лікарі вже вставили «шпицю». Загрози життю немає, Андрій почувається добре.

«Дякую, що врятували мені життя…» – декілька слів, після яких розумієш нікчемність усіх тих буденних проблем, які сьогодні оточують пересічного здолбунівчанина із мирним небом над головою. Там – війна. Там кожна мить може стати останньою…

Сьогодні багато наших земляків долучилися до допомоги військовим. Хтось збирає кошти, хтось їх, відповідно, жертвує, хтось допомагає доставляти необхідні речі на схід. Чимало активістів витрачають на це багато свого часу. Навіть якщо бронежилет Андрія єдиний, який дійсно знадобився, це вже означає, що всі витрачені зусилля та кошти були не марними. Адже вони неоціненно менші за одне людське життя…

Олена Смірнова,
активіст Здолбунівської сотні самооборони.