Духовне джерело Дерманя, що на Здолбунівщині

Наш край багатий цікавими історичними місцями та унікальними природними і рукотворними об’єктами. Про все це ми будемо розповідати в рубриці «Люби та знай свій рідний край».

Історія нашого краю

ДЕРМАНСЬКИЙ МОНАСТИР: ШЛЯХ ДОВЖИНОЮ У П’ЯТЬ СТОЛІТЬ

Таких сіл, як Дермань, в нашому краї немало: великих, з мальовничою природою, з роботящими добрими людьми, гарними легендами, цікавою топонімікою, давньою історією. Що ж вирізняє село Дермань від інших? Чому про нього пишуть, знімають кіно? Чому сюди їдуть паломники і туристи, вчені і журналісти, учні і студенти, політики і письменники?

Монастир! Свято-Троїцький Дерманський чоловічий монастир, вік якого сягає за півтисячі років. Ще в першій половині ХV століття князь Василь Федорович Острозький (Красний) зі своїми будівничими вибрав місце і наказав побудувати там фортецю для захисту населення від частих тоді набігів кримських татар. Було побудовано з місцевого каменю 8-метрові стіни, потужну високу в’їзну вежу з підвалами і таємними підземними ходами.  Фортецю оточено глибоким ровом, куди направлено воду з кількох великих ставів на річці Устя, що протікає поруч. Потрапити у фортецю можна було по дерев’яному звідному мосту, який на ніч і при небезпеці піднімався на товстелезних ланцюгах і закривав ворота. У фортеці було побудовано житловий будинок для кількох десятків воїнів, що несли тут службу; будинок для князя, його сім’ї та гостей, що приїздили сюди відпочивати чи полювати; церкву, щоб молитися; колодязь, щоб була своя вода. Тут же поселилося кілька монахів, які служили в храмі. Господарями фортеці були князі Острозькі. Вони не шкодували коштів, щоб твердиня була захищеною, військо добре озброєне, а церква викликала захоплення своєю архітектурою, розписами, іконами, богослужбовими книгами.

Перша писемна згадка про монастир відноситься до 1497 року. Отже, монастир-фортеця. «Зоряний» час для Дерманського Свято-Троїцького монастиря наступив у 1602-му році, коли на прохання Вселенського патріарха Кирила Лукаріса князь Василь-Костянтин Острозький повністю передав фортецю монахам на спільне проживання, але при умові, що тут буде духовна школа для дорослих та друкарня. Одночасно князь надав монастирю великі маєтки у кількох селах. Ігуменом монастиря було призначено відомого богослова, знавця мов Ісаакія Борисковича (з 1620 року єпископ Луцько-Острозький), а керівником друкарні – священика, особистого сповідника князя Василя-Костянтина – Дем’яна Наливайка. В Дермані збирається гурток інтелектуалів: богослови, вчені, вчителі, перекладачі, друкарі. Іов Княгиницький був головним дидаскалом (вчителем) духовної школи. Пізніше він заснував у Карпатах знаменитий монастир Манявський скит. Іов Борецький, вчитель школи і перекладач друкарні, після Дерманя став ректором Київської братської школи, а з 1620 року – митрополитом Київським. Антоній Грекович – вчитель і перекладач, після роботи в Дермані став ректором братської школи у Вільнюсі. Працювали в Дермані грецист Кипріян, Василь Суразький, Іван Тростянецький. В монастирській друкарні було надруковано кілька книг, в тому числі знаний «Октоїх». Духовна школа існувала більше ста років. Кілька десятиліть вона була досить високого рівню. Її випускники, сотні молодих українців, ставали священиками, вчителями.

Дерманський культурно-освітній осередок зробив значний внесок у розвиток української культури XVI-XVII століть. Керівниками монастиря були високоосвічені люди, вчені, письменники: Іван Федоров, Ісая Балабан, Ієзикіїл Курцевич, Мелетій Смотрицький, Іван Дубович, Ієрофей Лобачевський. Останній був Волинським архієпископом і одночасно архімандритом Дерманського монастиря, написав ґрунтовну працю «Історична записка про Дерманський монастир».

За сотні років в монастирі зібралася велика цінна бібліотека рукописів і стародруків, багатющий архів. У ХІХ-ХХ століттях в монастир приїздили і там працювали в бібліотеці та архіві відомі історики: Микола Костомаров, Микола Теодорович, Орест Фотинський, Іван Франко, Михайло Грушевський, Іван Огієнко.

У ХІХ столітті в монастирі діяла школа причетників, повітове і приходське духовні училища. На початку ХХ століття – церковно-учительська школа, відома під назвою Дерманська учительська семінарія.

За свої більш як 550 років Дерманський монастир витримав облоги турків і татар; повстання, війни, революції; царську, польську, німецьку влади. А от радянська влада монастир мало не знищила. В 1946-му році навіть назву села «Дермань» замінили на нікому невідоме «Устенське». Чоловіків-монахів вигнали, вселили десяток жінок-монахинь. А в 1960-му році відкрили тут спецшколу-інтернат. Пам’ятка архітектури державного значення 36 років виглядала жалюгідно і принизливо. В 1996-му році монастир було відновлено. Зараз він належить до УПЦ Московського патріархату. Сотні років монастир духовно об’єднував українців, а тепер роз’єднує. Яка вже тут духовність. Але віриться, що прийде той час, коли він стане українським, яким і був п’ять століть, і буде служити Україні.

Федір Єфімчук, вчитель історії

с. Дермань

фото Л. Черниш, учасник проекту “Розвиток громадської журналістики у малих сусідніх громадах”