/ Регіон / Допоки Президент обіцяє рай в регіонах, місцева влада втомилась відбиватись від проблем
Президент, напевне, живе на іншій планеті
Чому містам і містечкам України стало так сутужно виживати? Чому навіть самодостатні з них – ті, які повністю заробляють на себе і можуть обходитись без дотацій, як-от наше Рівне, тепер зв’язані по руках і ногах через відсутність грошей? Про це напередодні Дня місцевого самоврядування, який ми відзначатимемо завтра, говорили за круглим столом у Рівненському регіональному відділенні Асоціації міст України керівники міських і селищних рад нашої області.
Те, що довелося почути нашому кореспондентові під час цього зібрання, нагадує крик волаючого в пустелі. І хоча Україна – далеко не пустеля, та, схоже, що там, наверху в Києві у вищих ешелонах влади заповзялися спустошити кишені місцевих громад і при цьому затикають вуха, щоб не чути їхніх протестів.
Людмила Дмитрук,
міський голова Корця:
– На державному рівні є програма розвитку і підтримки малих міст. Вона то є, та не фінансується. У нашому місті 7 тисяч населення. Міський бюджет – 6,5 мільйона. Чим же його наповнювати, коли сьогодні в місті немає жодної промисловості, бо свого часу все розпродали? Тому наш депутатський корпус всіма силами підтримує розвиток малого бізнесу.
Земельний податок, орендна плата за землю, відрахування від земельної плати – це ті пункти, які б найкраще наповнювали міську казну, але де ж їм узятися, коли все стоїть? Постійно недофінансовуються житлово-комунальна сфера, благоустрій, транспорт…
Хай би підставив нам плече державний бюджет у питаннях реконструкції, модернізації, капремонту мереж і житлового фонду. Бо в нас же сьогодні водопровід, каналізація на ладан дихають. Такі капіталовкладення нам не під силу.
Знову ж таки нюанс у земельному законодавстві: є такі фізичні та юридичні особи, які використовують землю, але за неї не платять. І в нас нема повноважень змусити їх це робити. Наприклад, завод продтоварів чи молокозавод. Є підприємці, які викупили ці об’єкти і користуються ними, проте за землю не платять. Тут є біла пляма в законі, який дозволяє власникам об’єктів нерухомості не платити за землю, на якій вона стоїть.
Андрій Грещук,
секретар Рівнеради:
– У Рівному така ж ситуація. Нерухомість належить фірмі. Вона уклала договір оренди землі, а потім її спеціально довели до банкрутства, декілька разів переуступили право власності, тоді коли земля залишається за попереднім власником, який банкрут. Треба в Земельному кодексі чітко передбачити, що коли є нерухомість, то автоматично повинна переходити і земля під нею – за якоюсь спрощеною процедурою.
Наприклад, є у нас ПМК, яке мало землю в постійному користуванні ще з 90-х років. Прийшли нові власники, які викупили нерухомість, та землю вони не оформляють. Законних підстав примусити їх до цього у нас нема. А подаємо в таких ситуаціях до суду – судова тяганина тягнеться роками.
Орендна плата стягується з моменту реєстрації договору оренди в органах Мін’юсту. Ось таку придумали легальну схему. Законодавець цього не бачить чи не хоче бачити. А страждають міста. Бо приходить фінансовий інспектор і каже: місто винне, бо недоотримало за оренду стільки-то грошей. А в чому ж його вина: у тім, що судиться і не може відсудити своє право стягнути гроші за свою землю? Це важко вкладається в голові: великий супермаркет успішно торгує і не платить місту за землю, на якій стоїть.
Людмила Дмитрук:
– Я маю ще таку претензію до супермаркетів. Їхні філії відкриваються і в нас, але зареєстровані вони там, де розташований головний магазин – у Києві, Луцьку чи Рівному. От і податки від магазину, що стоїть у нас, ідуть повз нас. Хоча їх відкриття я, звичайно, вітаю, бо там працюють наші люди.
Валентина Капітула
– У нас ті підприємства, які були зареєстровані в Здолбунові, масово переоформляють. От залізницю вже роздерли по шматках. Відрахування від вагонного депо завжди йшли до нас, а тепер частина його приписана до Львова, частина – до Луцька. Фактично левову частку надходжень від залізниці ми втратили. Коли в нас раніше на 60 відсотків бюджет наповнювався за рахунок залізниці, то тепер залишилася ледь половина того. З квітня вагонного депо в нас, раз, і не стало. А коли планували бюджет, то передбачили надходження від нього. Як латати цю дірку в бюджеті?
Уже нам вносять у вуха, що з наступного року й локомотивне депо відпаде. Але офіційно ніхто про це не каже, то як бути при формуванні бюджету на наступний рік, невідомо. І санстанцію від нас забрали, і швидку. Вони тепер підпорядковані області. Але ж це впливає на наповнення місцевого бюджету. Такі маніпуляції центральних відомств завдають збитків місцевим громадам.
Микола Карапетян,
міський голова Радивилова:
– У нас системно відбирають на користь центру ті податки, що традиційно були місцевими. От іще два роки тому в нас був ринковий збір. Може, хтось думає, що це дрібниця, але для таких маленьких міст, як наше, це була суттєва «дрібниця». Наприклад, Радивилів мав від ринкового збору до 200 тисяч на рік.
Андрій Грещук:
– Ринковий збір відмінили через введення Податкового кодексу. Його подавали як плюс, що приведе до поліпшення роботи підприємців. Проте підприємці, які працюють на ринках, поліпшення не відчули. Зате втрати міських бюджетів – надзвичайні. Тому треба ставити питання про повернення ринкового збору. Бо як би там не було, та ринки залишаються основним джерелом торгівлі для городян.
Крім того, ринки – це цілий комплекс проблематики, яку мусить вирішувати місто. Це – сміття, необхідність його прибирання, величезне скупчення людей, яким необхідно забезпечити транспортне сполучення. Це, зрештою, криміногенне середовище…
Микола Карапетян:
– Ще перед тим – років уже сім-вісім – у нас забрали ліцензії за акциз на алкоголь і тютюн. Тепер ліцензія на торгівлю алкоголем для одної торгової точки коштує приблизно 8 тисяч гривень і приблизно стільки ж – на тютюн. Хай би нам залишалося хоч 50 відсотків від тієї суми. Це ж значні кошти.
А так п’ють у нас, дебоширять, трощать, ламають міське майно під впливом алкоголю також у нас, завдають шкоди громаді, яка своїм коштом мусить прибирати, ремонтувати розтрощені лавочки, міняти побиті лампочки, а гроші за дозвіл пити у Радивилові забирає Київ.
Я вже не кажу про транспортний податок. Це взагалі у жодні ворота не лізе…
Ніна Бреус,
секретар Костопільської міської ради:
– Централізація влади настільки взяла за горло, що в нас уже не залишилося нічого, крім назви міста і міської громади. Коли транспортний податок платили на місці, ми мали гроші на ремонт доріг. Тепер же, коли його розподіл відбувається на державному рівні, а перерозподіл – на обласному, то цей процес є дуже суб’єктивним.
Тепер знову заговорили про те, щоб утримання доріг передати на міський рівень, то проблем у нас додасться, а грошей на їх вирішення – навряд, ніхто ж не каже про те, що нам повернуть транспортний податок чи створять нові джерела наповнення бюджету для цих цілей.
Недавно було озвучено, що Президент має підписати концепцію розвитку місцевого самоврядування на рівні держави. Але ж ніхто не знає, що це за концепція. Там, підозрюю, знову будуть загальні фрази, які не вирішать наших проблем. Чому, коли розробляється такий далекоглядний документ, не питають тих, кого він стосується? Якщо за ним мають жити громади, то хай би його обговорили у громадах.
Микола Карапетян:
– Таку концепцію повинні укладати люди, які працюють у місцевому самоврядуванні, які не зі слів знають місцеві труднощі, а відчули їх на власній шкірі, які кожен день працюють у безпосередньому контакті з населенням, варяться у котлі його проблем. Місцеве самоврядування – то буферна зона між громадою і владою. Що б там не зробила влада наверху, ми перші отримуємо за це на горіхи від людей. Тому, перш ніж приймати таку концепцію, треба обговорити її з практиками.
Андрій Грещук:
– Крім того що триває централізація влади, в тому числі й у розпоряджанні коштами, коли нам зверху спускають вказівки, на що можна тратити, а на що – ні, у нас просто тупо вилучають гроші. Держава використовує їх, залізаючи у внутрішні позики за рахунок казначейського обслуговування місцевих бюджетів. Вона їх тупо вилучає, пускає на свої потреби і каже нам: «Чекайте!» Але ж при цьому порушуються конституційні права громадян.
Людина має право на безпечні умови життя у своєму будинку і місті. А коли зверху капає, бо гроші на ремонт даху зависли в казначействі, а під ногами чи колесами автомобіля – суцільні ями, бо гроші пропали там само, то це пряме порушення конституційних основ.
Практично ситуація свідчить про те, що держава на грані дефолту, фінансового банкрутства. Але треба говорити людям про це чесно і відверто, а не запевняти нас, що все нормально, що затримки платежів у казначействі – тимчасове явище. Таке тимчасове явище триває вже другий рік. Я в місцевому самоврядуванні від 1998 року, то маю з чим порівняти. Щороку в органів місцевого самоврядування відбирають якісь функції і повноваження. До кращого не йде.
Учасники круглого столу під час обговорення проблем місцевого самоврядування в Рівненському регіональному відділенні АМУ торкнулися ще багатьох тем. І одностайно зійшлися на тому, що сьогодні місцевому самоврядуванню більше вставляють палиці в колеса, ніж допомагають. Проте найболючішою з усіх проблем усі посадовці місцевих рад назвали казначейську.
Попри всі перепони в містах можна було б зробити набагато більше, якби їхні гроші так безсовісно не забирав центр руками дивного банку, що зветься казначейством і куди місцеві бюджети загнали насильно. Тому наостанок усі учасники засідання за круглим столом просто озвучили суми, які заборгувало їхнім громадам казначейство. Суми такі: Рівне – 14 мільйонів, Радивилів – півтора мільйона, Острог – близько мільйона, Здолбунів – 500 тисяч, Костопіль – 5 мільйонів, Корець – 700 тисяч.
Уже й ці страшні суми – не головна біда. А головне те, що багато підрядників відвернулися від міських рад та не хочуть укладати з ними угод, а простіше кажучи, не хочуть мати з ними діла. Бо кому ж хочеться працювати на того, хто не платить? Поляки кажуть, що місцевого самоврядування є рівно стільки, скільки в місцевому бюджеті грошей. Що б вони робили в наших умовах, коли і грошей обмаль, та ще й тих не віддають?
Завантажується ...