День журналіста колеги відмічають заявами про порушення їх прав

Заява громадських організацій

у зв’язку із ситуацією зі свободою ЗМІ в Україні

У День журналіста, який відзначається 6 червня, ми, представники громадських організацій,  виступаємо із заявою, в якій вважаємо за необхідне висловити своє занепокоєння у зв’язку із прискореним згортанням в Україні свободи вираження поглядів разом із іншими фундаментальними свободами.

Вважаємо, що ці тривожні тенденції пов’язані передусім із наближенням президентських виборів 2015 року. Виглядає так, що медійне поле намагаються остаточно зачистити від поодиноких осередків незалежного мислення, інформування, спілкування та мовлення, а журналістську спільноту – залякати.

Згідно з даними звіту Інституту масової інформації, минулий рік став рекордним для України за кількістю порушень прав журналістів – 324 випадки. Це найбільша кількість зафіксованих порушень за останні 10 років. Експерти пов’язують таку тенденцію із безкарністю правоохоронців, чиновників та політиків.

Посилення цих тенденцій можемо констатувати і цього року. Завдяки зусиллям журналістів набув широкого розголосу кричущий випадок нападу на журналістку «5 каналу» Ольгу Сніцарчук та фотографа видання «Коммерсант» Владислава Соделя під час мітингу «Вставай, Україно!» 18 травня 2013 року. Нагадаємо, що цей напад відбувався в присутності правоохоронців, які, за словами представників МВС, «проявили деяку нерішучість», і жодним чином не втрутилися в ситуацію. Хоча, відповідно до закону, перешкоджання діяльності журналіста прирівнюється до відповідальності за скоєння таких же дій проти працівника правоохоронного органу. Лише завдяки небайдужості журналістської спільноти та тиску з боку громадськості врешті-решт до дисциплінарної відповідальності за бездіяльність були притягнені 15 працівників міліції, які спостерігали за нападом на Ольгу Сніцарчук та Владислава Соделя.

Ця ситуація підтвердила неодноразово висловлену правозахисниками здогадку про те, що правоохоронні органи діють у зв’язці із кримінальними елементами, які здійснюють насильство над «неугодними» представниками ЗМІ та громадськими активістами, а розслідування справ, у яких «спортивні хлопці» виступають фігурантами, – «просідає».

Поруч із фізичними методами тиску на журналістів застосовуються також юридичні. Найбільш характерною в цьому сенсі стала ситуація довкола телеканалу ТВі. Окрім іншого, вона вкотре продемонструвала загрози, які несе невиконання міжнародних зобов’язань України. Вважаємо, що причинами виникнення конфлікту довкола права власності на канал були ті системні недоліки законодавства та практики, на які правозахисна спільнота вже звертала увагу влади та суспільства. Зокрема, проблема забезпечення «прозорості» ЗМІ. Нагадаємо, що Рада Європи у своїх рекомендаціях вимагає, щоб «громадяни, на підставі справедливості і неупередженості, мали доступ до основної інформації про ЗМІ; тоді вони зможуть сформувати власну думку про те значення, якому слід надавати інформації, ідеям і думкам, що розповсюджуються у даному ЗМІ». Прямим міжнародним зобов’язанням України є також забезпечення плюралізму думок, загрозу невиконання якого ми змушені констатувати і у випадку із вкрай суперечливою позицією власника телеканалу ТВі.

Інцидент довкола ТВі знову яскраво продемонстрував відсутність гарантій незалежної діяльності журналістського колективу від втручання власника медіа-ресурсу та вразливість так званої «внутрішньої свободи преси».

Фактичне недотримання європейських стандартів свободи і плюралізму думок є вкрай небезпечною тенденцією. Наступ на незалежні ЗМІ є наступом на конституційне право громадян вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію. Історія XX сторіччя свідчить: усі диктатури починалися із обмеження свободи слова і думок, а закінчували знищенням особистої незалежності – цивільної, трудової, майнової, віросповідної, творчої.

Згадані випадки, які, на наш погляд, ілюструють подальше згортання свободи слова в Україні, є наслідками глибоких процесів деградації політичних та економічних інститутів у державі. Свобода ЗМІ як комплексне явище, так само як і незалежний суд та інші незалежні інститути, просто зайві в корумпованій авторитарній системі, яка продовжує розбудовуватися в Україні.

Однак, системні зміни, хоч і не відбуваються миттєво, але є можливими. Для сприяння таким змінам необхідно здійснити такі кроки: внесення змін до чинного законодавства для впровадження механізмів забезпечення незалежності редакційної політики від власника медіа-ресурсу; ухвалення закону про прозору медіавласність, який би відповідав загальновизнаним міжнародним стандартам; створення суспільного мовлення за активної участі та контролю громадянського суспільства.

Системним змінам сприятиме також створення справді незаангажованого суспільно-політичного інтернет-каналу. Ми висловлюємо готовність особистими зусиллями підтримувати проект, який буде незалежним від кон’юнктурних інтересів, втручання зацікавлених політичних сил або власників у редакційну політику й надалі сприятимемо впровадженню міжнародних стандартів свободи ЗМІ, що є однією із визначальних гарантій побудови демократії в Україні.

Українська Гельсінська спілка з прав людини

Харківська правозахисна група

Центр Громадянських Свобод

Центр інформації про права людини

Інститут Масової Інформації

Громадська організація «Центр UA»

ГО «Телекритика»

Незалежна медіа-профспілки України

МГО «Інтерньюз–Україна»

Інститут розвитку регіональної преси

Інститут Медіа Права

Бюро журналістських розслідувань «Свідомо»

ВМГО “Фундація Регіональних ініціатив”

Кримський правозахисний центр «Дія»

Інститут “Республіка”

Всеукраїнська Інформаційно-правова газета «Дорожній Контроль»

Центр Протидії Корупції

Центр Політичних Студій та Аналітики

Комітет виборців України

Фундація «Суспільність»

Правозахисний центр «Поступ»

Transparency International Україна

Всеукраїнська ініціатива “За мирний протест!”

Громадянський рух «Відсіч»

ВМГО “Дебатна Академія”

Тернопільська Правозахисна Група

ГО “Воля ХХІ”

Організація М’АРТ

Благодійної організації «Всеукраїнська Ліга «Легалайф»

ІА “Поряд з вами”

БО “Чернігівський жіночий правозахисний центр”

Всеукраїнська громадська організація “Не будь байдужим!”

Київський клуб толерантності “КИТ”

Інтернет-видання “Преступности.НЕТ” (Миколаїв)

Херсонська міська Асоціація журналістів “Південь”

Херсонський обласний Фонд милосердя та здоров’я

Агентство журналістських розслідувань “Вгору”

Центр правових та політичних досліджень “ДУМА”

Спілка “Громадянський дозор”

Чернігівський громадський комітет захисту прав людини

Звернення до Президента

Вікторе Федоровичу!

У день професійного свята ми вирішили звернутися до вас, аби надати вам інформацію про стан свободи слова в Україні та ваші першочергові завдання для її забезпечення.

Для початку зазначимо: ЗМІ – це не просто бізнес, журналісти – це не просто професія. Без вільних ЗМІ не буває демократії, бо це один із важливих інструментів впливу суспільства на владу. Без вільних журналістів не буває вільних ЗМІ та нормальних взаємовідносин між владою та суспільством.

Усе це необхідно для того, щоби в державі забезпечувалася справедливість. Відомий філософ та богослов Августин Блаженний колись сказав, що «без справедливості держава є не чим іншим, як лише бандою розбишак». Ми не хочемо, щоби українці думали про свою державу як про «банду розбишак», тому закликаємо вас виконувати свої обов’язки й гарантувати норми Конституції, які дають українцям право на свободу слова та вираження поглядів.

Вільні ЗМІ неможливі без гарантій права власності. Натомість ми нещодавно побачили, як в Україні у власника забрали телеканал, а влада просто самоусунулася від резонансного конфлікту довкола ТВі. Таке самоусування влади викликає природні підозри в причетності до злочину. Це не сприяє бізнес-клімату в державі й незалежності ЗМІ. Тому важливо забезпечити існування в країні цивілізованого медіаринку та створити суспільне мовлення, щоби вся країна не залежала від волі власників.

Вільних журналістів не буває без гарантій їхньої фізичної безпеки. Ви вже знаєте, що в Україні журналістів б’ють часто. Це відбувається тому, що влада практично на це не реагує, окрім хіба заяв «із осудом». Ми платимо податки на утримання правоохоронних структур не для того, щоби вони писали красиві заяви про те, що «розслідування триває». Ми вимагаємо результату: покарання підозрюваного в побитті наших колег Ольги Снісарчук та Владислава Соделя, імені та покарання охоронця, що застосував силу проти Олени Притули під час Всесвітнього газетного Конгресу, винних у жорстокому побитті фотокора Віталія Лазебника та інших нападів на журналістів. Інакше безпечно в країні почуватимуться хіба що «спортсмени». Безкарність – це шлях до продукування насилля, який торкається й непокоїть не лише журналістів, але й кожного українця. Ви маєте особисто гарантувати успішне розслідування, щоби зняти занепокоєння суспільства щодо того, чи спроможна ця влада забезпечити свою базову функцію – гарантувати безпеку.

Свобода слова неможлива без відкритості та підзвітності влади. Шарль Монтеск’є писав: «Усяка людина, що має владу, схильна зловживати нею». Велич політика в тому, щоб обійти цю схильність та спокусу, але в Україні ми цього не бачимо. Закритість влади – це очевидне зловживання. Бажання міністрів відокремити себе чорними стрічками вид журналістів – це очевидне зловживання, відмова міністра Захарченка спілкуватися з журналістами й давати звіт про резонансні справи – це зловживання, відсутність розслідувань фактів корупції високих чиновників після журналістських публікацій, а отже після того, як про це дізналися люди – це зловживання. Закриватися від спілкування з журналістами на півроку для обраної особи означає зловживати владою. Ви маєте показати особистий приклад відкритості, доступності та підзвітності. Це те, чого чекають люди, яким ви обіцяли «почути кожного».

Письменник та сатирик Бернард Шоу у притаманній йому манері пішов далі, зазначивши, що «влада не розбещує людей; але дурні, що забралися на вершину влади, розбещують владу». Тому ми змушені говорити про персональну відповідальність кожного, хто має владу, але не виконує своїх обов’язків. Тому ми визначаємо «Ворогів преси», бо в кожного зловживання, як і в кожної корупції, є своє ім’я.

Завершимо словами вашого великого попередника Михайла Грушевського, який казав: «Найбільша біда України в тому, що нею керують люди, яким вона не потрібна». Ви напевне знаєте, що Михайло Грушевський був істориком, він бачив процеси в історичній багатомірності. Сьогодні Україною керуєте ви, і саме від ваших дій залежить, як ви увійдете до історії: людиною, яка збудувала Межигір’я, чи людиною, яка будувала Україну.

Ми закликаємо вас бути гарантом, а не ворогом – гарантом прав і свобод кожного громадянина, а не ворогом свободи слова; діячем державного рівня, а не рівня Межигір’я.