Чиста Швейцарія

Зазвичай туристи, які побували у Швейцарії, захоплюються чистотою міст і сіл країни, але рідко цікавляться, яким чином це досягається.

Читати книгу: Досвід США та Швейцарії для України

Система сортування сміття, що практикується вже в багатьох країнах світу, у Швейцарії доведена до абсолютно крайності. Майже до абсурду.

Сортують все, що піддається сортуванню. Ця система не знає винятків – всі зобов’язані розкладати сміття по різних контейнерах. Це повна демократія, де беруть участь усі. І це повна відсутність демократії, де нічиї заперечення й дискусії не приймаються: не згоден – плати штраф. Подібний підхід до утилізації сміття можливий тільки в Конфедерації Хельветіке. Такий менталітет. Всім подобається жити чисто.

 Факт, що ти багатий, не звеличує тебе над законом. Нерідко можна побачити громадян, що висаджуються з Порше і без комплексу неповноцінності вивантажують порожні пляшки в пункт здачі тари.

Швейцарія лідирує в світі за кількістю зданих пляшок – більше 90% тари повертається на заводи по вторинній переробці скла. Програма з прийому та переробки використаного скла почалася в 1972 році і до цих пір успішно реалізується.

Тільки при поверненні деяких пивних пляшок в магазин, можна отримати назад свою заставу. В інших випадках ті, хто здають пляшки, нічого за це не отримують. Але при цьому ще повинні зняти кришки й розсортувати пляшки та банки залежно від кольору скла. Біле, коричневе, зелене – окремо.

Папір переробляється окремо від картону (переробка картону коштує дорожче), тому від громадян вимагають здавати одне окремо від іншого. Майже третина друкарської продукції, виробленої в країні, повертається в пункти прийому вторсировини.

Нікому в голову не прийде викидати на сміття використані батарейки, тому 60% усіх проданих у Швейцарії батарейок здаються назад і не викидаються у смітник.

Окремо здаються РЕТ-пляшки, окремо – старі електричні прилади й домашня техніка, окремо – будівельне сміття, окремо – лампи денного світла, окремо – консервні банки (ті, хто здають, зобов’язані самостійно спресувати жерсть за допомогою магнітного преса), окремо – трупи тварин (за це треба платити, але закопувати їх забороняється), окремо – залишки рослинного масла, окремо – залишки машинного масла (міняти масло у власному автомобілі категорично заборонено – це за вас зроблять на тех.станціі за 50 франків). Від одного тільки списку стає страшно.

Можна цього і не робити, а викидати все у відро для сміття, – скажете ви. Можна. Але тоді доведеться витягти гроші з кишені на податок, що стягується з кожного кілограма відходів. На кожен сміттєвий кульок наклеюється марка, що свідчить про сплату податку. Викинути п’ять кілограм сміття коштує 2-3 франка (ціна варіюється залежно від кантону, 1 франк – 21 гривня). Тому більшість місцевих жителів несе все, що можна, в пункти з прийому вторсировини, де можна віддати старий комп’ютер або стару дитячу коляску, що не буде коштувати.

Існує навіть гумористичний приклад про те, як правильно викинути використаний чайний пакетик: етикетку – до картону, сам пакетик – до старого паперу, заварку – в компост, скріпку – до використаного металу, а ниточку – в маркований сміттєвий кульок. Можна було б сказати, що це жарт …, але не у Швейцарії.

Були й є умільці, які намагаються позбутися відходів, не наклеюючи марку. Але і на таких знайшлася управа – сміттєва поліція. Фахівці за допомогою сучасних технологій аналізують сміття, залишене не в тому місці або без оплати податку – знаходять порушника (це не прикол) і штрафують його / її. Штрафи високі. Нова газета Цюріха писала про випадок, коли людина по дорозі на роботу, просто викинула з вікна автомобіля домашнє сміття в паперових мішках. Поліція вирахувала його.

 Порушника судили й наклали штраф: 6000 франків за утилізацію сміття та очищення траси, 3000 франків за порушення закону і 530 франків судових витрат. Разом, 9530 франків за витівку! Це дуже жорстоке покарання за швейцарськими мірками, оскільки кожен з любов’ю рахує кожен раппен. Такий менталітет.

У 80-і роки, коли маркування сміття було введене тільки на південному сході країни, стало поширюватися явище, так званого, сміттєвого туризму. На вихідні люди брали свої сім’ї, забивали багажники відходами та їхали в іншу частину країни на пікнік. І по країні подорожували, і сміття безкоштовно викидали. Тільки в Цюріх  звозили понад 3000 тонн “нелегальних” кульків з відходами в день. Тому всім кантонам і громадам довелося ввести мито на сміття.

Ще в 80-ті роки ХХ століття екологічна ситуація в Швейцарії була катастрофічною – всі річки та озера забруднені фосфатами й нітратами, земля – важкими металами, біорізноманітність стрімко зменшувалася, а суспільство  виробляло величезну кількість сміття. Незабаром жителі стали задихатися від власного сміття, виробничих і сільськогосподарських забруднень. На такій маленькій території не було  площ, щоб можна було скинути відходи й забути про них.

Тоді-то й постало питання вироблення нової екологічної політики, яку стали з педантизмом втілювати. На це пішло два десятиліття, але результат перевершив всі очікування. Швейцарія зараз – одна з найбільш екологічно чистих країн світу, з розвиненим громадським транспортом і чистим гірським повітрям. З будь-якого озера і, природно, з-під крана можна без побоювань пити воду.

У чому причина такого успіху? Причина в тому, що держава – це вони. Швейцарці доручили собі прибрати власну країну і досягли успіху. Інше було лише справою часу.

Висновок простий … люди захотіли – люди зробили!

Ліньки? Розумію! Але на смітнику жити ще більше не хочеться. Так що діємо!

Джерело, переклад ЗС