Чим Радивилів, що став переможцем конкурсу, кращий за інші райцентри?

Кому не хочеться бачити рідне місто найкращим? Хоча й говоримо, що от десь, не там, де ми живемо, – краще, але все одно за своє стоїмо у суперечках руками й ногами. І коли у ЗМІ пройшла інформація про те, що відбувся конкурс на населений пункт найкращого благоустрою й підтримки громадського порядку, то, видивившись там у переможцях райцентр Радивилів, вирішила перевірити: чим ми гірші.

Оскільки шлях мій лежав на Радивилівщину, гріх було не порівняти наш Здолбунів із переможцем з благоустрою та громадського порядку. Тримаючи перед очима положення про конкурс, починаю перевірку.

Отже, «Переможцями   конкурсу  вважаються  населені  пункти,  які домоглися найкращих результатів за  річними  підсумками  роботи  у виконанні   програми  соціально-економічного  розвитку  населеного пункту, зокрема у:

–          реконструкції, ремонті та утриманні в належному стані вулиць, доріг,  шляхопроводів   та   переходів,   залізничних   переїздів, забезпеченні   розвитку   та   сталої   роботи  технічних  засобів регулювання    дорожнього    руху,     зовнішнього     освітлення, водопостачання та водовідведення;..»

Ну-у, починаю «суб’єктівнічать». Нагостривши очі й приготувавши фотоапарат, йду вулицею, дивлюся на проїжджу частину. Раз – яма, два – яма, а ось і три, чотири, п’ять… далі й рахувати не хочеться – таке й у нас є. Дорожний знак – вказівка, куди йдуть дороги, у які міста (у нас такого при в’їзді у місто, по-моєму, немає).

Раз – яма, два – яма…

–          «збереженні наявних  і  створенні   нових   парків,   скверів, лісопарків  та  інших  об’єктів зеленого будівництва з урахуванням вимог ландшафтної архітектури та садово-паркового мистецтва;..»

Проходимо парк. Нарешті: у нас на на декілька пунктів краще, правда…, у них чистіше. І взагалі чистіше: поки йшла – жодного папірця, ніби й не ходять тут люди, морозива-цукерок не їдять, навіть не курять. Але й смітників не бачу. О, собака, ще й декілька, але чи безхатьки? Все-таки біля ганку чийогось сидять. Проходимо. Навіть у нашу сторону не подивилися, аж образливо.

чисто суб’єктивно: у нас краще

навіть не подивилася

Якийсь старий завод чи фабрика. Явно не працює – одні руїни. Ну геть наш старий цементний – один в один, тільки тут більше трави росте – майже нічого й не видно за нею. А от і щось схоже на дитячий садочок. Ніби ж і не чути було, що тут народжуваність низька, а от – повна руйнація.

залишилися від дитсадочка лише руїни

у нас теж таке є

–           «роботі, пов’язаній  з  охороною  довкілля,  в  тому  числі із запобіганням забрудненню річок, озер, повітряного басейну, а також зменшенням   шуму   і   забезпеченням  раціонального  використання природних ресурсів;

–          дотриманні громадського порядку,  створенні належних умов для праці, відпочинку та побуту громадян;..»

Оскільки сьогодні спекотно, то дорога наша пролягає до водних ресурсів, тобто радивильського озера і річечки, що там пробігає. Чисто, смітнички щодесять метрів стоять, повно рибалок, і навіть графік їх чергувань біля вудок на кожному дереві є)) Ідеальна чистота. А от тільки відходимо від озера, і буквально через пару метрів з’явилися папірці-пакети. А жаль – так добре все починалося. А на рахунок смітничків – треба взяти на замітку.

і такий кожні 10 метрів

порибалимо…

за рибою у чергу)

перший папірець

Назад вже йду ввечері, близько 22-ї. Темно, навіть стовпів освітлення немає. А на вулиці ж приміщення міськради знаходиться. Чи то вже інша вулиця? Але ж люди й тут живуть.

міськрада

Насамкінець, декілька відповідей самих жителів на запитання про те, чому саме ваше місто обрали кращим

( причому ця звістка для них була цілковитою новиною):

–          Ну, у нас дівчата найгарніші, – сказав один із охоронців.

–          Тому що Радивилів подався на цей конкурс, а Здолбунів, наприклад, – ні, – таку відповідь дала після деяких роздумів знайома радивилівчанка.

Судячи з моїх суб’єктивних спостережень – а чому ні?

 Для повноти вражень заїхала ще й у Почаїв. Зрозуміло, що все там крутиться навколо лаври. Тому пройшлася вуличками, що біля храму. Свої думки залишаю при собі, все – на розгляд читачів.

голубиний смітник біля лаври

почаївська школа

якби не вивіска, ніколи б не подумала, що це лікарня

міськрада

головоломка для пішохода

порушуємо (вулиця, дотична до лаври)

центральний парк

спортмайданчик у парку

таке покриття можна було б зробити й у нас

тут теж вміють ламати, а от полагодити нікому

а нашим ведмедям носики регулярно оновлюють)

маршируючий Шевченко

сквер біля лаври: пам’ятник Хмельницькому

у цьому ж сквері пам’ятник героям України, а Хмельницький… хай таким і стоїть

Світлана Боярська