Чи відбувся успішно освітянський конклав у Здолбунові?

Сьогоднішній день на Здолбунівщині обіцяв бути освітянським. Як анонсував голова Здолбунівської РДА, в одному місці зібралися керівники освітянських установ, керівництво РДА, представники Рівненського обласного управління освіти і вирішували 4 години, що робити з освітою в районі. Ми очікуємо на запротокольовані підсумки сьогоднішнього конклаву освітян, оскільки, за словами Сергія Кондрачука, компромісу вдалось досягти, і з завтрашнього дня ці компроміси будуть втілюватися у життя.

Тема освітянська жваво обговорюється на сторінках ЗС, зокрема тут, ми взяли звідти два великих коментарі-пропозиції по темі. До речі, цікава поведінка незмінного керівника профспілки. Під час революції Гідності вчителі були повні рішучості змінити на цій посаді Ольгу Єгорову, закидали їй загравання із регіоналівською владою і слабке виконання роботи профспілкового лідера. Як бачимо, тепер саме вона на колегії взялась озвучувати суперечливі цифри, закликати владу до дій. Сумнівний профспілковий лідер у освітян або сумнівні освітяни, у яких такий лідер, хоча, може, це просто наш суб’єктивний погляд на це.

Юрій Шадий, вчитель Здовбицької ЗОШ, керівник Пласту в районі:

Ранок почався з того, що директор Здовбицької школи повідомив про дефіцит шкільного бюджету у 20 тис. і потребою написати заяву за власний рахунок на 5 днів, а ще додав, що дефіцит бютжету школи лише зростатиме. Варто зазначити, що згідно із поданою Сергієм Кондрачуком таблицею вартості утримання одного учня, наша школа є найбільш економною у районі, школою, де на учня виділяється найменше коштів.

Питання у тому, чому так сталося, хто винен і чи така ж ситуація у інших районах? Сталося це тому, що державна влада змінила філософію утримання шкіл, і відбулося це не вчора, а значно раніше. Суть філософії фінансування зводиться до формули, котра обраховує середню вартість утримання одного учня у кожному районі чи місті України з урахуванням різних факторів та чинників, але загалом справедливо. У підсумку на певний район виділяється певна субвенція в залежності від кількості учнів. У цей момент центральна влада перекидає м’яч на поле місцевої влади. І згідно із постановою кабміну, місцева влада, якщо їй не вистачає коштів на утримання шкіл району, шукає додаткові кошти у місцевому бюджеті шляхом виведення економіки з тіні, продажу нерухомості чи землі, і за рахунок цього збільшує фінансування шкіл, як, наприклад, у Києві муніципальні доплати вчителям.

У цій ситуації і має проявитися злагоджена робота і податкової, котра у нас на Здолбунівщині вперто закриває очі не лише на нелегальних таксистів, а й на магазини де офіційно оформлений один працівник, а працює 5, і міліції, котра одними штрафами за куріння у громадських місцях, могла б врятувати не одну школу, і прокуратури, якби вони спробували зайнятися питаннями незаконної вирубки лісу чи користування кар’єрами.
Зрозуміло, що роботу по наповнення бюджету і стимулюванню до ефективної роботи вищезгаданих органів мали б очолити провідники району. Але це можна було і треба було зробити ще рік тому, коли теперішня ситуація була прогнозованою, але цього чомусь не зробив ні Бухало, ні його заступники, ні начальник фінуправління, ні бухгалтер відділу освіти, котрі зі 100% точністю знали про майбутні проблеми, принаймні останні двоє, котрі на свіоїх посадах працюють все життя, але жодного сигналу для освітянської громади не подали. Тепер лише розводять руками. Явна ознака профнепридатності.

Іншою причиною такого критичного стану справ у освіті Здолбунівщини, котра різниться зі справами у інших районах, зокрема, у Млинівському районі коштів на освіту вистачає, є недалекоглядність тих же чиновників, адже до кризи Здолбунівський район був одним з трьох адміністративних одиниць області де бюджет був не дотаційним, а прибутковим. На радощах хибного добробуту місцеві чиновники створювали школи де їх навіть при союзі не було, наприклад у Новомильську школу І-ІІ ступенів та штучно роздували штати, приймаючи на роботи сумісників на декілька годин, показуючи таким чином збільшення робочих місць у районі. Нині ці школи де на 9 класів 17 учнів і 15 працівників, є каменем на шиї потопаючої бюджетної політики Здолбунівщини.

Маємо великі ризики отримати страйки у великих школах, котрі не отримають заробленого, через невчасні дії і рішення районних чиновників, а точніше сказати бездіяльність, тут не той випадок, що якось пронесе. Цього допустити не можна.

Вихід з ситуації, що склалася складний, але він є. Прийняти рішення про скорочення, однієї, двох найменш комплектних шкіл, в списку обидві Мощаниці, скорочення провести згідно закону з кінця навчального року, оптимізувати штати шкіл (пенсіонери, сумісники). Але забезпечити підвезення учнів та вчителів (це реально) Та обов’язково притягнути до відповідальності начальника фінуправління і бухгалтера відділу освіти, як людей що призвели до такої ситуації. А з іншого боку стимулювати роботу служб, що відповідають за наповнення бюджету і якщо вони попрацюють якісно, то можливо нікого і не прийдеться скорочувати.

Микола Орлов, керівник Аналітичного центру розвитку міста “ЗЕОН”:

Питання підняте, і його треба обговорювати. Воно наболіле ще раніше, але так вигідно політикам з табору тих, хто програв усі посади в районі,  – педалювати саме зараз. Але ця проблема справді є. Дуже інформативні таблиці показують всю БАГАТІСТЬ нашого життя.

Ну хто ще може дозволити собі платити за підготовку 1 школяра за рік 29 тисяч гривень при ціні за рік навчання студента 12-15 тисяч у сільській школі? Тільки багата держава. Можна навіть порівняти такий момент якість навчання. Яка вона в міських школах, де затрати на учня 7-9 тисяч гривень (нормально), і яка в тих, де 20-29 тисяч? Відмінна у рази. У міських – міряються, хто скільки призових на олімпіадах взяв, а у глибокосільських – хто скільки раз учня в школі бачив. Тому так далі бути не може.

Потрібно всерйоз розглядати ситуацію залишення початкових шкіл в селах, де нормальні тенденції по народжуваності і доукомплектовувати середні школи по сусіднім громадам (з урахуванням майбутньої децентралізації та укрупнення громад). Допоки цього в районах не вдається зробити, а робити це треба вже.

Економіка нам у допомогу. У визначених центрах громад залишаються середні школи й доукомплектовуються, що одразу зменшує одиницю навантаження на бюджет і збільшує (але в рамках дозволеного) навантаження на вчителя. Проведений перерозподіл учнів вивільнить значні кошти у державні дотації, але УВАГА! вона і надалі має залишитися в районі, тому що на зекономлені від перерозподілу учнів кошти мають піти на придбання шкільних автобусів чи оплату перевезень перевізникам (в наших умовах краще автобус, а то перевізники у нас мало шанують закон), термомодернізацію шкіл і зменшення енергозатрат у них, докупівлю шкільного обладнання, якщо ще щось залишититься)), то на ремонт доріг, якими тепер дітей будуть довозити до більших шкіл.

Нам кажуть, що країна на порозі реформ і т.д, а ми насправді глибоко псевдосоціальна країна. У нас субсидії влізли у всі сфери життя. А що таке субсидія-це затикання дір і відбивання мотивації до покращення тими, у кого вона є. Тому на першому місці має бути економічний розрахунок здорового глузду, а субсидії повинні залишатися лише для тих, хто без них ніяк не впорається (люди з обмеженими можливостями, сироти і т.д). А шкільні установи мають виконувати освітню функцію, а не споживацьку.

Людина – це все для держави, дитина-школяр тим більше, але це нормальні, здорові діти, які від збільшення колективу отримають більший стимул тягнутись у навчанні, а вчителі згадають, що таке групова робота та індивідуальний підхід до обдарованих, а не просто прийти на урок, де за партою 3 учні. Честь і шана вчителям, але гроші потрібно рахувати. Не претендую на унікальність думки і на те, що вона є панацеєю чи ідеальним вирішенням, але як варіант.