Чудодійна сила джерела святого Миколая, що на Здолбунівщині

Тридцять років чоловік потерпав від страшного кашлю. Що він тільки не робив: випробовував народні засоби, звертався до лікарів – нічого не допомагало. Почав шукати ради по монастирях. У Почаєві йому порадили поїхати до джерела Святого Миколая й попити цілющої води. Чоловік так і вчинив. Через деякий час кашель зник. Згодом, уже здоровим, він знову навідався сюди. Попросив відслужити молебень, а сам, щиро вдячний за порятунок, став біля ікони Св. Миколая і почав плакати. 

Цей випадок розповів отець Валерій Усик – настоятель Свято-Миколаївського храму, що у селі Гільча-Перша Здолбунівського району (Рівненщина). Неподалік цього села є те невелике джерело Святого Миколая, що допомогло зцілитися чоловікові та багатьом іншим паломникам. Щодня дорослі й діти приходять, приїжджають сюди, аби набрати води і помолитися Богові та Миколаю-Чудотворцю. Виявляється, джерельна вода зцілює від багатьох недуг, а найбільше від виразок шлунка, хвороб опорно-рухового апарату, вад слуху, шкірних захворювань.
– Я був свідком кількох випадків зцілень біля джерела, – провадить отець Валерій. – Місцевій жительці, вісімдесятирічній Марії Ткачук, тривалий час докучали болі у ногах. До яких лише лікарів вона не зверталася, та вони не могли нічим зарадити. Якось на Пасху вона вирішила перед богослужінням помити ноги у джерельній воді. Через деякий час болі відступили. Зараз жінка – активна прихожанка місцевого храму, співає у хорі. Про давню хворобу залишився тільки спогад.

Старожили пригадують, що найбільше випадків зцілення було у кінці 1970-х на початку 1980-х років. Тоді до джерела їхало тисячі людей, аби вилікувати хвороби очей, серця, втамувати головний біль. Їх не зупиняла жодна заборона влади, адже паломники щиро вірили, що Святий Миколай – їхня остання надія. Саме у цей час про цілюще джерело дізналися не лише в Україні, а й за кордоном.
Як розповідає священик, вилікуватися від хвороб можуть лише ті, хто щиро цього прагне. Якщо людина приїжджає на джерело просто так, без віри, то хай скільки літрів води вона вип’є, зцілення не отримає. Лише по вірі та вода стає цілющою.
Джерело, як оповідають місцеві жителі, утворилося чудесним чином. У схил вдарила Божа блискавиця. Удар був таким потужним, що тверда кам’яна порода схилу розкололася й утворилася печера. Відтоді з печери безперестанку течуть два потічки з цілющою водою. Щодо назви, то отримало її джерело теж не випадково. Через кілька років після хрещення Русі на потічок натрапили подорожні. Коли вони схилилися, щоб напитися, то побачили у воді відображення лику Святого Миколая.

Відтоді джерело нарекли іменем чудотворця.
Про те, що джерело Святого Миколая має унікальні цілющі властивості, знали ще у минулі століття. Так, напитися води до Гільчі приїжджали князі Любарт та Василь-Костянтин Острозький. Був тут і український гетьман Богдан Хмельницький. Не оминули джерела й письменники Тарас Шевченко, Іван Нечуй-Левицький, Улас Самчук, Михайло Коцюбинський та Олесь Гончар.

За дослідженнями науковців, у воді з джерела Святого Миколая міститься велика кількість срібла, через що вона є чудовим знезаражувальним засобом: сприяє загоєнню ран, тріщин, виразок шлунка, післяопераційних рубців тощо. Температура води протягом року стабільна (+5–7 °С), навіть у найлютіші морози воно не замерзає.

Щороку на свято Водохреща на джерелі Святого Миколая відбувається справжнє диво. Рівно о 24.00 вода у басейні, який, до речі, нагадує за формою людське око (мабуть, тому що найбільше зцілень зафіксовано саме у людей з очними недугами) починає бурлити. Коли богослужіння завершується, усе знову стихає.

джерело