Блог мобілізованого офіцера: тиждень у зоні АТО

Останні півтора тижня я знов обживався, вже втрете (після “учебки” й пересильного пункту в Житомирі), на своєму місці. Вже звик, що твій особистий простір не перевищує 4 кубічні метри, а всі твої речі влізають у 2 сумки.

Умови проживання, як на мене, цілком нормальні. Є своє ліжко, тумбочка, дуже тепло, можна помитися гарячою водою. У столовій годують нормально, окрема подяка волонтерам за консервовані помідори, сир, печиво, пряники й інші смаколики.

Мене дуже вразили дитячі малюнки, їх велика кількість, і вони скрізь: на стінах столової, у коридорах казарм, на підвіконнях. Діти в садочках і школах малюють на різну антивоєнну тематику. Я не можу на них довго дивитися без сліз.

Люди, тут вони дуже різні. Різні характери, різні історії життя. Це неймовірно знати, що поряд живуть справжні герої, які брали участь у подіях, про які ми читали в новинах. Війна не пройшла безслідно для кожного, останні 12 місяців змінили життя кожного з них. Дуже цікаво слухати їх спогади, веселі або жахливі, і не одразу помічаєш, що це історії минулого року, а не спогади ветерана 2 світової війни до 9 травня.

Дуже запам’яталось, що нам, новоприбулим мобілізованим офіцерам, сказав командир, коли нас йому представляли: «Ваша задача – не умножить на ноль все сделанное нами». У подальшому я буду періодично ділитися іншими цитатами з життя в армії.

Місто

Наше постійне місце розташування – звичайне місто в глибокому тилу АТО. Тут дуже тепла рання весна, убиті військовою технікою, давно неремонтовані дороги, багато озер, як у нас на Рівненщині, потужний степовий вітер. У мене друзі часто запитують, як до нас ставиться місцеве населення, але мені зараз важко на це відповісти. Я тут всього тиждень, з місцевих довелося поспілкуватися тільки з таксистами, касирами «АТБ», працівниками «Нова Пошта», ну й кілька разів запитував у покупців в магазинах, де що шукати, всі вони ставилися до мене у військовій формі цілком нормально, були ввічливі й підказували що і де. Та й я намагався все робити швидко й не мозолити зайвий раз очі.

Можу точно сказати, що і вони, і ми – всі дуже хочемо, щоб війна швидше закінчилася, але й розуміємо, що це буде не швидко.

Ще мене дуже здивували ціни на продукти в магазинах: за 2 місяці служби вони неймовірно зросли. Наприклад, консерви «Сардини», які я купляв в січні по 20 грн., зараз коштують 39 грн.

Інтернет

На жаль, куплений за понад 300 грн USB модем від Київстар видає швидкість не більше 30 кбіт/сек (3 кб/сек), це якийсь Інтернет кінця 90-х.

Довелося згадати, що таке чекати по 3-5 хвилин, щоб сайт відкрився, та й то без картинок. У Скайпі я зміг лише під’єднатися й надіслати кілька повідомлень. VK відкривається і можна навіть обмінюватися текстовими повідомленнями, не більше. FB відкривається наполовину:  зміг прийняти кілька заявок в друзі  і все. ОК так само, доступний тільки для читання.

Головне, що мені вдалося вивести зароблені в Інтернеті гроші з WebMoney, прийняти пошту в The BAT, і віднайти інформацію по мобільному інтернету, який нормально працює в нашому місті. Виявилося, що це Інтертелеком, який вже давно надає послуги доступу в Інтернет 3G, на швидкості до 14,7 Мбіт/с. Але це задоволення не з дешевих: USB-модем 1199 грн. + підключення 99 грн. + абонплата 139 грн. = 1437 грн. Буду чекати зарплати.

Перший наряд

Я дуже хвилювався з цього приводу, адже це велика відповідальність, тому весь тиждень активно готувався. Майже щодня, за власною ініціативою, стажувався, все записував. Всі намагалися зі свого боку підказати, як треба робити і як не треба.

Отже, мій перший добовий наряд успішно відбувся у понеділок. Я багато чого дізнався і навчився. Після наряду начальник подякував за службу. Тому я дуже задоволений.

Знання

Поки не було ноутбуку, я всі свої думки, плани і знання зберігав у своєму зошиті. Дуже зручно, поки він не став вміщувати понад 10 сторінок. Зараз, коли є ноутбук, він все одно здається мені зручнішим.

Я швидко зрозумів, що для швидкого звикання до служби дуже потрібні знання: хто, що, де, коли, чому і для чого. Тому мій зошит в перші дні став для мене і навігатором, і довідкою, і навіть таким собі Гуглом.

Соціальні ролики по ТБ

Взагалі, будь-які фільми про війну, новини з фронту і т.п. стали сприйматися дуже по-іншому. Насамперед різна соціальна реклама про військових, війну та її наслідки. Все це стало дуже чіпляти за душу.

Також мені важко дивитись різні рекламні ролики з дітьми, будь то реклама підгузків або інше з малюками. Вони дуже нагадують про доньку, родину, рідний дім. Чорт, будь проклята ця довбана війна.

Вміння

Мені подобається й надихає те, що для кожного з мобілізованих, які прибули в частину, знайшли підрозділ, де його вміння і знання будуть в нагоді. Чи то мужик, який захоплюється мисливством, або водій усіх категорій, медик, який хоч і п’є, але рятував життя алкашам на Рівненському полігоні, або я, за що мене вже прозвали хакером.

Я дуже хочу чимось допомогти тут своїми знаннями і вміннями, не бути баластом, якось покращити або оптимізувати ведення служби. Зрозуміло, що ми не кадрові військові, у нас немає великого досвіду служби в армії, але ми хочемо бути хоч чимось корисними. Сподіваюсь, так думаю не я один.