Блог мобілізованого офіцера. Частина шоста

Третій тиждень закінчився. До кінця цього нас мають розподілити по військовим частинам. Керівництво училища, де ми вчимося, з нами зустрічається рідко. Бо ми задаємо незручні запитання:

– Чому постійно макарони і гречка?

– Чому обіцяють одне, а за п’ять хвилин інше?

– Чому у нас, офіцерів, а в житті досить непоганих менеджерів, білих комірців, айтішників, виникає багато варіантів, як краще проводити навчання, організовувати побут, але нас ніхто не чує. Це попахує радянською армією – “копать от обеда до забора”.

У бойлері закінчується вода швидко, гріють всього літрів двадцять. Стрільби якісь йдуть, техніки якось ремонтують техніку, але всі подумки 26-го лютого. У цей день ми маємо провести підсумкові стрільби й отримати папірці про проходження навчання. А потім по частинам.

Але є й гарні новини. Після останнього посту на ЗС нас завалили посилками із ковбасою. Ми змушені були замість маленького ящика принести втричі більшого, зробити у ньому відділи і складувати туди наші припаси, щоб не одними макаронами жити. ВКУСНЯШКА все, що нам присилають, тільки от нащо стільки ліків кладете, нам їх вже можна гуманітаркою у дитбудинки і школи віддавати. Ми тут хоч і хворіємо і навіть зараз доволі великою групою , проте виліковуємось швидко.

Завтра обіцяють теплу погоду.

Хочу додому. Чесно. Тому буду проситись при розподілі в частини, щоб дозволили заскочити додому. Усім привіт. Читав коментарі з попередніх блогів – прикольно, приємно.