Блог мобілізованого офіцера. Частина п’ята

Знову неділя, є півдня вільного часу. Лікар-оптиміст, сказав, що шмаркаю вже менше, то в понеділок до бою, а поки теплий чай і перша приємність після застуди – зустрів земляка зі Здолбунова!!! Перекинулися кількома фразами, на одного здолбунівчанина  в сусідній казармі більше знаю тепер.

Хочу звернутися до наших рідних і близьких та й хлопці просять передати: ми не такі солодкоїжки, як ви думаєте. Дякуємо за посилки й передачі, за шоколад, печиво, згущене молоко, але ми все-таки чоловіки. Комусь вже пиво з таранькою сниться (розмріялись, блін), комусь ковбаса з салом, коротше чоловіча їжа, а солодощі…дякуємо й за них, але раптом ви нас почули, то будемо вдячні вдвічі :)

До речі, я читаю, і хлопці в казармі, ваші коментарі й побажання – і дякуємо вам за це. Якщо будуть питання – запитуйте, навіть не думав, що таке спілкування через блог на ЗС для мене тут важливе. Ми ще не воюємо, лише вчимось, поки путлер заспокоює своїх захарченків на Донбасі, але готуємось до гіршого з вірою у краще!

Ваш мобілізований офіцер-здолбунівчанин.